Заздрість народжується не через що інше, як через прив’язаність до благ теперішнього життя або, краще, звідси – й усяке зло. Бо якщо би ти вважав за ніщо багатство й славу світу цього, то не заздрив би тим, котрі мають їх. Але оскільки ти дивишся на них із здивуванням, високо цінуєш і боїшся за них, тому й хвилює тебе заздрість і марнославство. Усе походить від того, що високо цінують блага теперішнього життя. Ти заздриш, що такий-то багатий? Навпаки, він гідний співчуття і сліз. Але ти кажеш: я гідний сліз, а не він. І ти гідний сліз, не тому, що бідний, а через те, що вважаєш себе нещасним. Бо тих, котрі журяться, не маючи ніякої скорботи, ми оплакуємо не тому, що вони перебувають в якомусь нещасті, але через те, що вони без нещастя вважають себе нещасними. Ти гідний сліз тому, що вважаєш себе нещасним не через бідність, через бідність ти навіть преблагий.

Отож скажи, чому ти заздриш багатію? Чи через те, що він наражає себе на великі турботи й найтяжче рабство; що він зв’язаний своїм багатством, начебто який пес безліччю ланцюгів? Прийшов вечір, настала ніч, але для нього й пора спокою є порою хвилювання, невдоволення, смутку й турботи. Учинився шум, – він зараз же схопився; кого-небудь пограбували, – він, нічого не втративши, турбується більше за того, хто втратив. Бо той одного разу втратив і, посумувавши, перестав непокоїтися; а він занепокоєний безперестанно, навіть коли настає ніч, кінець наших бід, полегшення наших нещасть, лікування ран. Як тіло, розігріте й виснажене через боротьбу з палючими променями, знаходить заспокоєння в якому-небудь місці, котре зрошується багатьма джерелами й прохолоджується легким вітерцем, так ніч заспокоює вві сні нашу душу, а краще мовити, не ніч і не сон робить це, а Бог, передбачаючи нещастя роду людського, усе це влаштував.

Одначе ж ми не шкодуємо самі себе, а як вороги самим собі вигадали муку, котра сильніша за природну необхідність і спокій – безсоння через багатство. “Пильнування над багатством виснажує тіло, і турбота про нього відганяє сон” (Сир. 31:1). Дивися, яке велике піклування Боже. Заспокоєння Він не залишив на волю і використання сну на самовілля нам, але зробив його природно необхідним, щоби ми і знехотя користувалися благодіянням; бо спати є справа природна. А ми, начебто ненавидячи самих себе й проти інших ворогуючи, а не проти себе, і, гноблячи інших, через гроші вигадуємо муку, котра сильніша за цю природну необхідність.

Настав день, – багатій боїться лихих донощиків; настала ніч, – тремтить через розбійників, загрожує смерть – він більше за смерть приголомшується тим, що його набутки дістануться іншим. Має дитя? – хоче бути багатшим, і тоді здається йому, що він бідний. Не має дітей? – більше журиться. І ти вважаєш блаженним того, котрого ніщо не може потішити? І кого охоплюють хвилі, тому заздриш ти, котрий перебуваєш у тихій пристані – у бідності! Істинно, і це неміч людська, що не належним чином користуються благами, але в щасті розкошують. І це тут.

А коли перейдемо туди, то послухай, що говорить багатій, володар незліченних благ, – як ти кажеш; а я не назвав би благами, але річчю байдужою. Отож послухай, що говорить цей власник незліченних благ і в чому має потребу: “Отче Аврааме, – каже, – змилосердься наді мною і пошли Лазаря, нехай умочить кінець пальця свого у воду та прохолодить язик мій, бо я мучусь у полум’ї цьому” (Лк. 16:24). Якщо цей багатій не зазнавав нічого такого, про що я говорив, якщо все життя провів спокійно й без турбот, – що я кажу – все життя? – одну мить, бо життя це є наче мить перед життям нескінченним; якщо й усе йшло за його бажанням, то чи не гідний він співчуття через ці слова свої, а більше – через діла свої?

Чи не вино лилося на твоєму столі, а нині й крапля води не у твоїй владі, – і цього ти дуже потребуєш. Чи не нехтував ти бідним, укритим ранами? А тепер бажав би побачити його, але ніхто не допускає. Він був біля твоїх воріт, а нині – у надрах Авраамових. Ти лежав під пишними дахами, а нині – у вогні геєнському. Нехай вислухають це багаті або, краще, не багаті, а немилосердні: бо він не за те покараний, що був багатий, але за те, що був немилостивий. Тому що багатий і водночас милостивий може отримати всяке благо. Багатій не бачить нікого іншого, крім того жебрака, для того, щоби, згадавши діла свої, пізнав, що справедливо терпить муку. Чи не велика многота була бідних праведників? Але йому являється той самий, котрий лежав перед його ворітьми, навчаючи його й нас не надіятися на багатство.

Лазарю бідність ніскільки не перешкоджала отримати царство, а багатію багатство ніскільки не допомогло уникнути геєни. Хто ж бідні? Хто жебраки? Не той є бідний, хто нічого не має, але хто бажає багато чого; і не той багатий, хто зібрав багато, але хто ні в чому не має потреби. Яка користь здобути весь всесвіт, а жити жалюгідніше за того, котрий нічого не має? Зволення робить багатими й бідними, а не велика кількість надбань і не убозтво. Ти, бідний, хочеш бути багатим? Зневажай багатство світу цього; визнавай його за ніщо, начебто його не було; відкинь бажання багатства, і ти – багатий. Той багатий, хто не хоче бути багатим; і той бідний, хто не хоче бути бідним.

Бідний той, хто не може терпіти бідності й при багатстві вважає себе біднішим за бідних; а не той, хто краще за багатих терпить бідність, бо він значно багатший за них. Добро не в бідності й не в багатстві, але в нашому зволенні. Отож спрямуємо його (тобто зволення) до добра і зробимо розсудливим. Якщо йому буде дано добре спрямування, то ні багатство не може нас позбавити Царства, ні бідність не завдасть нам шкоди; але будемо з лагідністю терпіти бідність, не маючи в ній перешкоди отримати майбутні блага. Амінь.

Зібрання повчань