Приклад правдивої любові до Христа
Про любов, яка рухала жінками недільним ранком йти до гробу і помазати тіло Ісуса, роздумує Марія Ярема . . .
Що означало для тих, хто вдосвіта першого дня тижня поспішав до гробу Учителя з Назарету, нести миро? Що означало це в контексті загального неприйняття Його вчення релігійною верхівкою? Що це означало в умовах виставленої сторожі біля запечатаного гробу? Що означало бути мироносицями для тих кількох жінок?
Мабуть, це не означало позірної лестивості Тому, від кого можна було очікувати сповнення сподівань і творення великих чуд. Адже Померлий не сповнює сподівань і не творить чудес. Мабуть, це не означало бездумного слідування за принципом масової поведінки. Адже не було натовпу людей, що цього раннього ранку поспішав би вшанувати тіло Похованого. Мабуть, це несіння мира не означало також суто ритуального виконання усталених приписів щодо тіла померлого.
Адже всі обставини поховання Розп’ятого напередодні Пасхи не давали можливості виконати ритуальних приписів, а в неділю вранці також не варто було сподіватись, що при наявності сторожі та вороже налаштованих релігійних провідників зовсім безперешкодно можна було б це зробити. Мабуть, нести миро не означало також чогось логічного і розсудливого, адже навіть камінь відвалити від гробу було нікому.
Мабуть, не означало це нічого іншого, як любов. Таку любов, яка одна лише була здатна пробудити свідомість кількох безборонних жінок і йти, журячись, до гробу. Таку любов, яка єдина була здатна не мати жодного страху перед сторожею і жодного сумніву в необхідності задуманого. Таку любов, яка не зупинялась перед великим каменем і не тремтіла перед релігійною верхівкою.
Така любов завжди винагороджується. Померлий сповнив усі сподівання понад сподівання, сотворив чудо над чудами, Він не потребував уже мира на погребіння, бо возстав із мертвих. Камінь не потрібно було відкочувати і дарма було страхатись сторожі. Живий не потребував уже, щоб Його шукали поміж мертвими, Нетлінний не потребував уже тлінного мира, однак прийняв щиру любов жінок-мироносиць, учинивши їх першими благовісницями і свідками Його воскресіння.
Нехай жінки-мироносиці будуть для нас прикладом правдивої любові до Христа, любові нелогічної і незрозумілої, безстрашної і постійної, такої, яка і нам дозволить узріти чистим серцем Воскреслого з мертвих, начало нашого спасення і джерело нашого життя.