Про молитву за ворогів
Христос показав безмірне Своє людинолюбство, коли тих, хто розп’яв і ганьбив Його, знущався над Ним, Він намагався врятувати й молився за них. “Отче, – говорив Він, – прости їм, бо не відають, що чинять” (Лк. 23:34). Що ж? Чи простив їм Бог цей гріх? Простив тим, котрі захотіли принести покаяння. Тож будемо й ми, умовляю вас, наслідувати Владику й молитися за ворогів.
Бачачи велич прикладу, наслідуйте свого Владику; Він був розп’ятий і молився за тих, котрі розпинали. Але як можу я, скажеш, наслідувати Владику? Якщо захочеш, можеш; якщо би це було неможливо, то Він не сказав би: “…навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем” (Мф. 11:29); якщо би неможливо було для людини наслідувати Його, то Павло не сказав би: “Будьте моїми послідовниками, як і я Христа” (1Кор. 11:1).
Проте, якщо ти не хочеш наслідувати Владику, то наслідуй схожого до тебе раба; кажу про Стефана, котрий перший відкрив двері мучеництва; він наслідував Владику. Бо, як Владика, висячи на хресті, серед тих, хто розп’яв Його, молився за них, так і цей раб, перебуваючи серед тих, котрі побивали його камінням, коли всі кидали, й він приймав на себе безліч каміння, тоді, не звертаючи уваги на завдані ними страждання, говорив: “Господи, не вважай їм це за гріх!” (Діян. 7:60).
Бачиш, як Син розмовляє, і як раб молиться. Той каже: “Отче, прости їм, бо не відають, що чинять”; а цей каже: “Господи, не вважай їм це за гріх!” І щоби ти знав, що він зробив це навмисне, він не просто молився, не недбало й не стоячи, а преклонивши коліна, зі скрухою, з великим жалем. Чи хочеш, я покажу тобі й іншого, схожого на тебе раба, ще більш великого, котрий також промовляв молитву за ворогів?
Послухай блаженного Павла. Сказавши, скільки він зазнав, саме: “Від юдеїв п’ять разів дано було мені по сорок ударів без одного; три рази мене били палицями, один раз побивали камінням; три рази розбивався зі мною корабель” (2Кор. 11:24-25); перелічивши ряд бід і підступи, котрі він терпів від них щоденно, він же говорить: “Я жадав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені по плоті, тобто ізраїльтян” (Рим. 9:3-4). Чи хочеш бачити й інших, не лише в Новому, але й у Старому Завіті, котрі робили те ж саме?
Це особливо дивовижно, коли ті, котрі не отримали заповіді про любов до ворогів, а навчені виривати око за око й зуб за зуб і мстити рівномірно до кривди, досягали до висоти апостольської. Послухай, що говорить Мойсей, у котрого юдеї часто кидали камені: “Прости їм гріх їхній, а якщо ні, то згладь і мене з книги Твоєї, в яку Ти вписав” (Вих. 32:32). Чи бачиш, як кожний з-поміж праведників віддавав перевагу безпеці інших над власним спасінням?
Ти ні в чому не згрішив; навіщо ж хочеш розділити з ними їхнє покарання? Я, каже, не відчуваю себе щасливим, коли інші страждають. Можна вказати ще на іншого, котрий промовляв таку ж саму молитву. Я навмисне наводжу багато прикладів, щоби принаймні таким чином ми виправили себе й вирвали з душі своєї цю тяжку хворобу, тобто злозичливість ворогам.
Послухай і блаженного Давида, що говорить він, коли Бог розгнівався і послав Ангела для покарання народу, коли він бачив Ангела, котрий показував вийнятий меч і був готовий завдати удар: “Ось, я згрішив, я [пастир] вчинив беззаконно; а ці вівці, що зробили вони? нехай же рука Твоя обернеться на мене і на дім батька мого” (2Сам. 24:17). Чи бачиш, знову однакові дії? Чи хочеш, я вкажу тобі ще й на іншого, котрий робив так само?
Самуїл пророк був так ображений, зневажений і принижений юдеями, що Бог хотів утішити його. Слухайте уважно, умовляю вас: Бог сказав йому: “Бо не тебе вони відкинули, але відкинули Мене…” (1Сам. 8:7). Що ж учинив сам той, котрого не шанували, принизили, зневажали, образили? Послухай, що говорить він: “І я також не допущу собі гріха перед Господом, щоб припинити молитися за вас” (1Сам. 12:23). Він визнавав за гріх – не молитися за ворогів. Нехай не буде зі мною, говорить, такого гріха, щоби не молитися за вас.
Чи бачиш, як кожний з-поміж праведників намагався наслідувати Владику в цій справі? Яке ж ми матимемо виправдання, коли всі ті, котрі жили й у Новому, й у Старому Завіті, спонукають нас до молитви за ворогів, а ми не будемо намагатися з усією ретельністю виконувати це? Отож не будемо недбалими, умовляю вас. Чим більше прикладів, тим більше ми будемо покарані, якщо не станемо наслідувати їх. Значно важливіше – молитися за ворогів, ніж за друзів; не стільки приносить нам користі молитва за друзів, скільки молитва за ворогів.
Послухай Христа, Котрий говорить: “Бо коли ви любите тих, хто любить вас, яка вам нагорода? Чи не те саме і митарі роблять?” (Мф. 5:46). Так, коли ми молимося за друзів, то ми ще не кращі за митарів; а якщо будемо любити ворогів і молитися за ворогів, то будемо подібні до Бога, наскільки це можливо людині. Будьте, говорить Він, схожі до Отця вашого, “Небесного, бо Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних” (Мф. 5:45). Отже, якщо й у Владиці, й у рабах ми маємо приклади, будемо наслідувати їх, станемо здійснювати цю чесноту, щоби нам удостоїтися отримати Царство Небесне. Амінь.