Благодать Духа така: якщо вона знаходить печаль, знищує її; якщо недобру пожадливість, – ліквідує; якщо страх, – виганяє; і хто сподобився її, тому не дозволяє вже бути людиною, але, начебто переселивши на саме небо, схиляє помишляти лише про те, що на небі. Тож привернемо до себе, через виконання заповідей, незбориму допомогу Духа, і – ми будемо нічим не менші за Ангелів. Адже й вони не тому такі, що безтілесні, – інакше ніхто з-поміж безтілесних не був би лихим; але всюди причина усьому – свобідна воля. Саме тому й між безтілесними знайшлися такі, котрі гірші за людей і навіть за безсловесних, і між наділеними плоттю – такі, котрі кращі за безтілесних. Так усі праведники, хоча жили на землі й мали тіло, одначе ж здійснили великі діла. На землі вони жили як прибульці й мандрівники, а на небі – як громадяни.

Не говори ж і ти: я наділений плоттю, не можу здолати ворога, не можу взяти на себе труд чесноти. Не звинувачуй Творця. Бо, якщо через те, що ми носимо плоть, чеснота стає для нас неможливою, то ми вже не винуваті. Але що вона не стає через те неможливою, це доводить сонм Святих. Так, плотське єство не стало на перешкоді ні Павлу бути таким, яким він був, ні Петру отримати ключі неба. І Еноха, бувшого у плоті, “…не стало його, тому що Бог переселив його” (Євр. 11:5). Так само й Ілля був піднесений з плоттю, й Авраам з Ісааком і Яковом заясніли, бувши наділені плоттю; з плоттю ж і Йосиф вистояв проти тієї розпусної жінки.

І що я кажу про плоть? Хоча би ти поклав на плоть і пута, – й тоді не було би ніякої шкоди. Хоча я й у кайданах, – говорить Павло, – “але для слова Божого немає кайданів” (2Тим. 2:9). І що я кажу про пута й кайдани? Долучи ще в’язницю й ув’язнення, й усе це не буде перешкодою для чесноти. Саме так навчав Павло. Кайдани для душі – не з заліза, а рабський страх, користолюбство й незліченні пристрасті. Ось що зв’язує її, хоча би тіло й було вільне. Але від тіла, скажеш, народжуються й пристрасті? Це пусте вибачення й жалюгідна відмовка.

Якщо би насправді від тіла народжувалися ці пристрасті, то їм би підлягали всі. Як нікому не можна уникнути втоми, сну, голоду й спраги, бо все це природне, – так ніхто не уникнув би й підпорядкування пристрастям, якщо би вони були такі. Якщо ж многі уникають їх, то зрозуміло, що такого роду недоліки народжуються від безпечності душі. Отож відсічемо безпечність і не будемо звинувачувати тіло, а підпорядкуємо його душі, щоби, маючи його в послуху, досягти вічних благ.

Зібрання повчань