Майбутні блага перевершують усякий ум, не тільки слово; а протилежне їм, хоча виражається словами, звичними для нас, – бо там, за словами Писання, – вогонь, темрява, пута, хробак нескінченний, – але вони означають не тільки те, що виражають, але дещо інше, набагато жахливіше.

Щоби ти переконався в цьому, зверни зараз же увагу, по-перше, на наступне. Якщо там вогонь, то, скажи мені, яким чином там же й темрява? Чи бачиш, що тамтешній вогонь набагато жахливіший за тутешній? Він не має світла. Якщо там вогонь, то яким чином він спалює безперестанку? Чи бачиш, що він набагато жахливіший за тутешній? Він не згасає, через те й називається незгасимим. Тож уявімо, яка мука – бути спалюваним безперестанку, перебувати в темряві, повсякчас голосити, скреготіти зубами й не бути почутим?

Якщо тут людина, вихована благородно, потрапивши до в’язниці, тільки відчувати сморід, знаходитися в темряві й бути разом із убивцями вважає жахливіше за будь-яку смерть, то уяви, як-то бути спалюваною разом із убивцями усього всесвіту, нічого не бачити й не бути видимою, але з-поміж такої великої кількості людей вважати себе самотньою? Бо темрява й відсутність світла не дозволить нам розпізнавати навіть ближніх, але кожен буде в такому стані, як начебто він страждав один.

Якщо ж темрява сама по собі лягає тягарем і бентежить наші душі, то що буде, коли до темряви приєднаються такі муки і спалювання? Тому прошу, будемо повсякчас зберігати це в своїй пам’яті й терпіти скорботу через слова, щоби не зазнати покарання на ділі. Бо все це неодмінно справдиться, і тих, хто коїть діла, гідні тамтешніх покарань, не врятує ніхто: ні батько, ні мати, ні брат, хоча би він мав велику відвагу, хоча би мав велику силу перед Богом. Тоді Бог відплатить кожному по ділам його, – і через них тільки можна й урятуватися, й зазнати муки. “Здобувайте собі друзів з багатства неправедного” (Лк. 16:9).

Тож будемо коритися, бо це заповідь Господня; будемо надлишки багатства свого розподіляти потребуючим; будемо чинити милостиню, доки вона в нашій владі; це й означає здобувай “друзів багатством”; будемо віддавати багатство бідним, щоби знесилити тамтешній вогонь, щоби загасити його, щоби там мати відвагу. Там не друзі приймуть нас, але діла наші. Не просто одне тільки придбання друзів може врятувати нас, як це видно з самого прибавляння. Бо чому Господь не сказав: “Придбайте собі друзів…щоб вас прийняли в намети вічні”, але додав і те, яким чином зробити це?

Сказавши: “багатством неправедним”, Він висловив, що треба придбавати друзів через майно, і переконав, що одна тільки дружба не захистить нас, якщо ми не будемо мати добрих діл, якщо не витратимо праведно багатства, здобутого неправедно. Така заповідь про милостиню стосується не багатих тільки, але й бідних; хоча би хто харчувався, просячи милостині в інших, і його стосується ця заповідь; бо немає, істинно немає жодної людини настільки бідної, хоча би вона була вкрай бідна, щоби у неї не знайшлося навіть “дві лепти”.

Таким чином, можна й тому, котрий дає мале, з малого, перевершити тих, котрі мають багато й дають багато, як і було з удовою (Мк. 12:42). Бо велич милостині вимірюється не мірою подаваного, але зволенням і щирістю того, хто дає. Так, усюди потрібне зволення, усюди потрібна любов до Бога. Якщо ми будемо робити все за її спонуканням, то, хоча би ми давали небагато, маючи небагато, – Бог не відверне обличчя Свого, але прийме й мале, як велике й надзвичайне. Бо Він дивиться на зволення, а не на те, що дається; якщо бачить, що воно велике, то звертає на нього Своє благовоління й схвалення і робить тих, котрі подають, учасниками вічних благ.

Зібрання повчань