Якщо ми любимо Христа, то не робитимемо нічого, що може образити Його, але доведемо свою любов ділами. Нагодуємо Його голодного, напоїмо Його спраглого. Подай Йому тільки чашу холодної води, – Він і це прийме, бо любить тебе; приношення люблених, які б малі не були, великі видаються люблячому. Тільки не вияви ти недбальства. Кинь перед Ним дві лепти, – Він не відкине і їх, але прийме, як велике багатство. Він не має нестачі ні в чому й приймає це не через якусь нужду; тому й справедливо вимірює все не мірою того, що дають, а бажанням того, котрий дає.

Ти тільки покажи, що любиш цього Гостя, що намагаєшся все для Нього зробити, що ти радий Його відвідинам. Поглянь, яку любов Він має до тебе. Він прийшов заради тебе, душу Свою поклав за тебе, й після усіх цих благодіянь не відмовляється ще й просити тебе. “Ми – посланці від імені Христового, – говорить Апостол, – і мовби сам Бог умовляє через нас” (2 Кор. 5, 20). Але хто ж, скажеш ти, настільки безумний, щоби не любити Господа Свого? Це й я кажу і знаю, що ніхто з нас не зречеться цього на словах і в думках.

Але той, хто любить, хоче, щоби любов до нього виявлялася не тільки на словах, а й у ділах. Говорити, що любимо, але не робити того, що властиво тим, котрі люблять, – це смішно не тільки стосовно Бога, але й стосовно людей. Отже, якщо сповідувати Христа тільки на словах, а в ділах показувати протилежне – не лише некорисно, але й шкідливо для нас; то я благаю: будемо виражати своє сповідання в ділах, нехай удостоїмося сповідання й від Самого Господа, у той день, коли Він визнає гідних перед Отцем Своїм.

Зібрання повчань