Ворог наш диявол, якщо побачить, що духовне багатство наше зібране, лютує, скрегоче зубами й невтомно намагається начебто знайти зручний момент і викрасти щось із нашого скарбу. А ніякий час так не зручний для нього, як те, коли ми безпечні; тому ми повинні ненастанно пильнувати й загороджувати йому доступ до нас. Якщо він побачить, що ми пильні й зберігаємо велику обережність, і після одного чи двох нападів помітить, що даремно він силується, то, нарешті, відступає з соромом, знаючи, що не матиме ніякого успіху, бо ми дуже обережні.

Отже, знаючи, що ми все теперішнє життя повинні провадити у війні, будемо озброювати себе так, начебто ворог завжди стоїть перед нами й спостерігає чи не задрімаємо ми хоч трохи й чи не дамо йому нагоду напасти на нас. Чи не бачиш, як ті, котрі мають багато грошей, коли очікують нападу ворогів, турбуються про збереження своїх грошей? Інші ховають їх за дверима й замками й усіляко убезпечують; другі закопують навіть у землю так, щоби ніхто не міг віднайти їх. Таким чином і ми, зібравши багатство чеснот, повинні берегти його з великою пильністю й не викладати всім на очі, але ховати його в найнадійнішій комірці серця, й заступати усі входи тому, хто наважується викрасти його, щоби, зберігши це багатство в цілості, ми могли, при переході з тутешнього життя, мати якісь запаси на цей шлях.

Ті, котрі живуть у чужому краю, коли хочуть повернутися у свою вітчизну, задовго намагаються поступово зібрати стільки запасів, скільки вистачило би їм на весь шлях, щоби інакше не зазнати голоду. Так само й нам, котрі живемо тут, як у чужому краю, – всі ми дійсно мандрівники й прибульці, – треба вже тут дивитися й заготовлювати собі духовні запаси чеснот, щоби, коли Господь звелить нам повертатися у свою вітчизну, ми були готові й частину цих запасів узяти зі собою, а другу відправили ще наперед. Властивість цих запасів така: що ми приготуємо собі добрими ділами, те попередить нас там, відчинить нам двері відваги перед Господом і відкриє вхід, а тому ми ввійдемо цілком безбоязно і знайдемо велике благовоління у Судді.

А щоби переконатися тобі, улюблений, що це саме так, подумай тільки, що той, хто подає щедро милостиню й живе тут із доброю совістю, і, коли переселиться звідси, знаходить велику милість у Судді, й чує разом із іншими ці блаженні слова: “Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу. Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти…” (Мф. 25:34-35). Те ж саме буде і з іншими чеснотами; те ж саме і зі сповіданням гріхів, і зі щирими молитвами. Коли ми в теперішньому житті встигаємо омити гріхи сповіддю й отримати прощення від Господа, то відійдемо туди чистими від гріхів і знайдемо собі велику відвагу.

Але хто в теперішньому житті не змив своїх гріхів, тому вже не знайти там ніякого полегшення, бо “хто ж після смерти буде згадувати Тебе? І у гробі хто ж буде славити Тебе?” (Пс. 6:6). І справедливо: тутешнє життя є порою подвигів, трудів і боротьби, а тамтешнє – пора вінців, нагород і відплат. Тож будемо подвизатися, доки ще перебуваємо на полі битви, щоби в той час, коли слід отримати вінець і нагороду за труди, не бути нам у числі осуджених, але в числі тих, котрі з відвагою отримають вінець на голову.

Такий вступ виголосив я вашій любові недарма й не без мети, але через те, що бажаю щодня нагадувати вам про добрі справи, щоби ви, стаючи досконалими й сяючи доброчесним життям, стали бездоганними й чистими, чадами Божими непорочними й світили, як світильники, у світі, навчаючи словом життя для похвали нам у день Христовий; щоби й одним виглядом своїм ви приносили користь тим, хто буває з вами, й щоби ті, котрі стають до розмови з вами, отримували спілкування у властивому вам духовному ароматі й доброчесному житті.

Бо як товариство злих шкодить тим, котрі перебувають з ними, за словом блаженного Павла: “лихі товариства псують добрі звичаї” (1Кор. 15:33), так і товариство добрих є дуже корисне для тих, котрі зближуються з ними. Саме через те людинолюбний Господь наш і дозволив жити добрим разом зі злими, щоби ці отримали користь від товариства тих і не залишалися назавжди в гріху, але, маючи повсякчас перед очима їхній приклад, виносили собі з нього напучення. Сила чесноти така, що й ті, котрі не роблять її, дуже поважають її й ставляться до неї з великою похвалою.

Так само й порок повсякчас осуджується навіть тими, хто коїть його: отак його всім видно й помітно, й навряд чи хто стане коли хвалитися ним, але – дивовижна річ! – що задумують насправді здійснити, то часто ганьблять словами й намагаються приховати від народу. І цим Бог показав Свою любов до роду людського: що в кожному з нас поставив безстороннє судилище – совість, котра робить сувору відмінність між добром і злом; а саме це особливо й позбавить нас усякого виправдання, бо ми грішимо не через незнання, але через душевну безпечність і через недбання про чесноти.

Маючи це повсякчас на думці в себе, будемо щиро дбати про своє спасіння, щоби тоді, як час буде минати, ми своєю безпечністю, самі того не знаючи, не завдали собі найбільшої шкоди.

Зібрання повчань