Милостиня від неправди – не милостиня, а жорстокість і нелюдськість. Насправді, яка користь – оголювати одного й одягти другого? Милостиня повинна походити від співчуття, а це – нелюдськість. І хоча би ми віддали навіть усе, що вкрали в інших, для нас не буде ніякої користі. Це показує Закхей, котрий тоді умилостивив Бога, коли обіцяв повернути вкрадене вчетверо (Лк. 19:8). А ми, крадучи дуже багато, а віддаючи мало, думаємо умилостивити Бога, не знаючи, що тим ще більше гнівимо Його.

Насправді, скажи мені: якщо би ти, притягнувши з перехресть і доріг мертвого віслюка, який уже розклався, поклав його на жертовник, – чи не стали би всі кидати в тебе камінням, як у нечестивця й беззаконника? Що ж, якщо я доведу, що жертва від злодійства ще більш мерзенна? Яке ми матимемо виправдання? Припустімо, що принесений якийсь дорогоцінний дарунок із того, що здобуто крадежем: чи не огидніший він за мертвого віслюка? Хочеш знати, який великий сморід гріха? Послухай, що говорить Пророк: “Засмерділись і загнилися рани мої…” (Пс. 37:6). Проте ти в той час, як словами благаєш Бога, щоби Він забув скоєні тобою гріхи, сам же своїми ділами, тим, що крадеш і займаєшся здирництвом, і кладеш свій гріх на жертовник, змушуєш безперестанку пам’ятати про них. Але не в цьому тільки гріх, а – що ще гірше – ти оскверняєш душі святих.

Жертовник – камінь, хоча він і освячується, а душі Святих завжди носять самого Христа; як же ти наважуєшся приносити туди дари від такої нечистоти? Ні, скажеш, я приношу не від цього майна, а від іншого? Це – смішне й нерозумне марнослів’я. Хіба не знаєш, що, якщо у велику кількість майна потрапить і одна крапля неправди, то все воно оскверняється? Як чисте джерело все стає нечистим, як тільки в нього кине хтось бруд, так і багатство, якщо потрапить у нього скількись здирництва, все заражується від того смородом. Адже ж ми миємо руки, коли заходимо до церкви; навіщо ж не омиваємо серця? Хіба руки видають голос? Душа промовляє слова: на неї дивиться Бог; і коли вона нечиста, ні до чого є чистота тілесна.

Насправді, яка користь, якщо ти зверху руки миєш, а з внутрішнього боку залишаєш брудними? Отже, саме те й погано, й через це все йде в нас неправильно, що ми, надто турбуючись про мале, нехтуємо великим. Молитися з немитими руками – справа пуста, а молитися з нечистою душею, це – найбільше з-поміж усіх зол. Послухай, що сказано і Юдеям, котрі звертали особливу увагу на зовнішню нечистоту: “Змий зле із серця твого …доки будуть гніздитися у тобі злочесні думки?” (Єр. 4:14). Тож омиємо себе й ми, але не болотом, а водою чистою, – милостинею, а не здирництвом. Спершу відступи від крадіжки й потім подавай милостиню. “Ухиляйся від зла і твори добро” (Пс. 36:27). Стримай руки від лихви й тоді простягуй їх на милостиню. Якщо ж ми тими ж самими руками одних будемо роздягати, а других одягати, то хоча би одягали й не тим, що вкрали, й у цьому разі не уникнемо покарання. Інакше милостиня буде приводом до будь-якого злочину.

Краще не виявляти милосердя, ніж виявляти таке милосердя. Адже й Каїну краще було би зовсім не приносити нічого. І якщо він, принісши менше, прогнівив Бога, – то як же прогнівить Його той, хто подає чуже? Я тобі заповідав, скаже Бог, не красти, а ти вшануєш Мене вкраденим? Невже ти думаєш, що це для Мене приємно? Тому Він скаже тобі: “Ти це робив, а Я мовчав; ти гадав, що й Я такий, як ти. Але Я викрию тебе і поставлю перед тобою” (Пс. 49:21). Не дай, Боже, нікому почути цей голос! Але щоби ми, здійснивши діла чистого милосердя, з яскравими світильниками увійшли до шлюбного чертога, через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, Котрому слава навіки-віків. Амінь.

Зібрання повчань