У тілі нашому є злагода, бо між членами його немає пихатості; а немає пихатості тому, що всі члени доконче мають потребу один в одному: голова має потребу в ногах, а ноги – у голові. І між нами Бог улаштував те ж саме; та, незважаючи на те, ми не хочемо бути в злагоді, хоча й без цього варто би мати любов між собою.

Чи не чуєте, як і зовнішні (філософи) осуджують нас, коли кажуть: дружба корисна? Світські мають потребу в нас, а ми існуємо для них. Так, не було би ні вчителя, ні начальника, якщо би не було учнів і підлеглих, і не виявляли би вони діл своїх, бо не могли б. Як земля потребує хлібороба й хлібороб землю, так і тут. Яку нагороду отримає вчитель, якщо він не може показати навчених ним. Яку – й учні, якщо вони не користувались добрим навчанням? Таким чином ми однаково маємо потребу один в одному: начальники – у підлеглих, настоятель – у послушниках; бо начальники існують для багатьох інших.

Ніхто ні в якій справі не може обмежитися самим собою, чи треба буде висвячувати, чи давати поради й пропозиції, але отримує таку честь на зборах багатьох. Навіть бідні мають потребу в тих, які дають, а ті, котрі дають, – у тих, котрі приймають. “Будемо уважними один до одного, – говорить Апостол, – заохочуючи до любови й добрих діл” (Євр. 10:24). Тому багато може спілкування з церквою, і хто не може зробити чогось сам, то зробить разом із іншими. Саме тому тут особливо здійснюються потрібні молитви за увесь світ, за церкву в усіх межах його, за добробут, за тих, хто перебуває у небезпеці.

І Павло висловлює це, коли говорить: “…щоб за дароване нам, завдяки заступництву багатьох, багато хто дякував за нас” (2Кор. 1:11), тобто, щоби багатьом було віддячено. І часто він просить для себе їхніх молитов. Поглянь, що й Бог каже про Ниневитян: “Чи Мені не пожаліти Ниневії, міста великого, у якому понад сто двадцять тисяч чоловік?” (Іон. 4:11) “…бо, де двоє чи троє, – каже Христос, – зібрані в ім’я Моє, там Я серед них” (Мф. 18:20). Якщо ж двоє можуть зробити багато що, то чи не тим паче многі? Припустімо, що ти й один маєш силу, та не стільки, як із іншими. І чому ти один? Чому не збираєш багатьох? Чому не стаєш винуватцем любові? Чому не чиниш дружби?

Ти позбавляєшся величезної слави чеснот. Бо як зло, скоєне за спільною згодою, більше ображає Бога, так і добро, зроблене за спільною згодою, приємніше Йому. “Не йди за більшістю, – говорить Писання, – на зло” (Вих. 23:2), “Всі заблудили, всі нікчемні стали” (Пс. 13:3), і стали схожі на тих, які радіють у злобі своїй. Потурбуйся знайти собі друзів раніше за домашніх своїх, раніше за все інше. Якщо “…миротворці… є …синами Божими” (Мф. 5:9), то чи не тим паче той, хто знаходить друзів? Якщо тільки той, який мирить, називається сином Божим, то чого не удостоїться людина, яка робить друзями тих, які миряться?

Будемо здійснювати цю купівлю, ворогуючих між собою робити друзями, об’єднувати тих, котрі не є ворогами, ні друзями між собою, а насамперед – нас самих. Бо як той, котрий допустив ворожнечу у своєму домі й живе не в злагоді зі своєю жінкою, не буде мати довір’я, коли стане мирити інших, але почує слова: “Лікарю, зцілися Сам” (Лк. 4:23); так само й ми почуємо тут. Яка ж ворожнеча у нас? Ворожнеча душі з тілом, пороку з чеснотою. Припинимо цю ворожнечу, знищимо цю боротьбу; тоді й інших будемо напоумлювати з миром і з великим завзяттям, без докорів совісті.

Гнів противиться лагідності, користолюбство спротивляється нехтуванню багатства, заздрість противиться доброзичливості. Припинимо цю боротьбу, скинемо цих ворогів, доставимо ці трофеї, встановимо мир у нашому місті. Бо в нас є своє місто й керівництво, громадяни й безліч прибульців. Виженемо прибульців, щоби не розбестилися наші громадяни. Нехай не входить до нас ніяке чуже й нездорове вчення, ніяке плотське мудрування. Якщо помітимо якийсь помисел, ворожий нам, але який прикривається одежею громадянина, віддамо його начальнику – розуму. Багато в нас таких помислів, ворожих за своєю суттю, але таких, що прикриваються овечою шкурою.

Зібрання повчань