Мудрість і сила Божа відкриваються особливо через те, що Він не лише припиняє скорботи, але й упродовж їх дає великий спокій. Це й силу Божу показує, й тих, котрі журяться, робить більш любомудрими, коли дається простір, який полегшує зажурену душу, й не припиняється скорбота, яка збуджує її від ледарства, й котра рятує від будь-якого присипляння. Ось чому Пророк сказав: “В тісноті Ти давав мені простір” (Пс. 4:2). Він не сказав: Ти припинив біди, чи Ти врятував від спокус; але Ти сподобив мене вистояти і “давав мені простір”. Але як, скажеш, може бути в біді “простір”? Так, як було в печі з трьома отроками, як було в лев’ячому рові з Даниїлом. Бог тоді не загасив полум’я, і, проте, зробив, що вони були на волі, не умертвив левів, і, проте, зробив, що він був у безпеці; хоча й там, у печі, вогонь продовжував сильно горіти, й тут звірі залишалися звірами, але праведники насолоджувалися великим спокоєм.

А втім, можна розуміти “простір” інакше, а саме: коли душа, пригнічувана спокусами, звільняється від пристрастей і інших багатьох хвороб, тоді вона особливо насолоджується спокоєм. Багато хто, зазнаючи розкошів, віддаються найбезглуздішим і болісним для їхньої душі пристрастям: користолюбству, ласолюбству й багатьом іншим порокам, а, зазнавши біди, звільняються від усього цього й перебувають у “просторі”. Як ті, котрі страждають на гарячку, якщо будуть задовольняти своїм недоречним побажанням, тобто споживати їжу й вино, й щось таке ж саме у великій кількості, то будуть відчувати сильне стискування; а якщо захочуть трохи зазнати біди й потерпіти, то отримають великий спокій; якщо знехтують тим, що спричиняє стискування, тоді будуть насолоджуватися цілковитим здоров’ям; так буває і тут. Бо, звичайно, ніщо не дає такого спокою, як біда, котра відвертає від усіх житейських турбот.

Що було з Юдеями, коли вони терпіли біди й коли насолоджувалися благоденствієм? Чи не хворій, розслабленій і нестійкій душі властиво говорити наступне: “Встань і зроби нам бога, який ішов би перед нами, тому що з цією людиною, з Мойсеєм, який вивів нас із землі Єгипетської, не знаємо, що сталося” (Вих. 32:1)? І, навпаки, чи не любомудрій і вільній від житейських пристрастей душі властиві ті слова, котрі вони промовляли в молитві в лиху годину й котрими здобували собі Боже благовоління? І цей самий Пророк (Давид), коли розкошував, то як страждав, соромився й мучився через порочне побажання? А коли зазнавав бід, тоді, ви знаєте, яким він насолоджувався спокоєм. Бо тоді не запалювався в ньому вогонь порочних побажань, але будь-яке таке полум’я гасло.

Справді, ніщо не завдає нам стільки страждань, як пристрасті, котрі посилюються в душі. Всі інші біди діють ззовні, а ці народжуються всередині; звідси й постають особливо великі муки. Хоча би весь світ засмутив нас, але якщо ми не засмучуємо себе самі, то ніщо не буде для нас таким. Отже, від нас залежить – зазнавати бід чи не зазнавати бід. А щоби ти переконався й через Апостольський вислів, які бувають “простори” від біди, послухай самого Павла, котрий про плоди бід говорить: “… від скорботи походить терпіння, від терпіння – досвідченість, від досвідчености – надія, а надія не посоромить” (Рим. 5:3-5). Чи бачиш несказанний “простір”? Чи бачиш пристань веселощів? “Від скорботи, – говорить, – походить терпіння”. Що може бути спокійніше за людину терплячішу й таку, котра може легко зносити все? Що може бути сильніше за людину досвідчену? Що може порівнятися з радістю, котра походить звідси? Три радісні наслідки, говорить Апостол, походять звідси для нас: терпіння, досвідченість і сподівання майбутніх благ.

Зібрання повчань