Бути «сміттям світу» чи проповідувати власне благо (1Кор. 4:9-16)
Роздуми Марії Яреми, що присвячені апостольському читанню в 10-ту неділю після П’ятдесятниці . . .
У десяту неділю по Зісланні Святого Духа в читанні Апостола чуємо про правдивий сенс апостольства. Каже св. Павло, що правдиві апостоли призначені Господом бути останніми, а не першими, бути видовищем, а не хвальбою, бути нерозумними, а не мудрими, немічними, а не сильними, безчесними, а не славними. Апостоли є немов ті, що призначені на страту. Вони є незрозумілим видовищем не лише для світу та людей, але й для самих ангелів, які дивуються з їхнього безчестя та страждання. Голод і спрага, скитання і труд, образи і гоніння, ганьба і приниження – ось доля правдивих апостолів Господніх. Мало того, вони покликані благословляти тих, що їх ображають, і терпеливо зносити усякі гоніння.
Кожен з нас, охрещених, також отримав святе апостольство – нести у світ благовість Христа. Це апостольство жодним чином не стосується лише духовенства, але всіх нас, які носимо ім’я християн. Пригляньмося лишень до нашого апостольства, чи воно правдиве. Ми всі хочемо бути першими (ну якщо не зовсім першими, то точно вже не останніми), ми хочемо, щоб нас хвалили (ну якщо вже не хвалили, то бодай не ганьбили), ми всі прагнемо бути перед людьми мудрими (ну якщо не бути мудрими, то принаймні не виглядати нерозумними), хочемо бути сильними і славними (ну принаймні не найслабшими і приниженими). Хто з нас відчуває себе призначеним на страту? Хто відчуває себе сміттям і покидьками світу?
Виглядає, що наше апостольство суттєво відрізняється від того, яке пропонує апостол Павло. Ми маємо так багато причин, щоби оправдати неуспішність нашого апостольства: не маємо часу, щоб бути добрими благовісниками Христа, не маємо коштів, не маємо засобів, живемо не в той час, маємо інші обов’язки, не вміємо, не знаємо… і т.д. Насправді ж причина нашого неуспіху в апостольстві, мабуть, полягає в тому, що ми не розуміємо, чим воно є насправді.
Ми всі захоплюємося нині проповіддю і величчю св. апостола Павла та інших святих апостолів. Але подивімося на коринф’ян: вони не хвалили і не вважали великим апостола Павла. Знаємо це хоча би по тому, що він пише цей фрагмент листа, аби їх напоумити, аби їх наново привернути до себе, аби віднайти в них готовність його приймати. Апостол перераховує усі ці свої приниження і нестачі не для того, щоб дорікнути коринтянам, що вони живуть у достатку та не зазнають подібного, але для того, щоби показати правдиве апостольство, яке не шукає свого зиску. Апостол пригадує коринфській Церкві, що він є її батьком, тобто що він породив її у вірі, і хоча би тому йому належить від неї послух.
Св. Павло переконує коринф’ян слухатися його. З того бачимо, що апостола не сприймали в Коринфі, не були йому послушні та воліли радше слухати більш «світських» апостолів. Тому св. Павло наполегливо просить коринф’ян наслідувати його. Ми ж переважно маємо перед собою образ апостола Павла як сильного і славного проповідника, якого всі із захопленням слухали та приймали. Як свідчить читання десятої неділі по Зісланні Святого Духа, так не завжди було. Апостол терпів усілякі злигодні і погорду. Саме тому сьогодні величаємо його як правдивого апостола Христового.
А що вибираємо ми у своєму апостольстві: бути «сміттям світу» чи бути всіма шанованими, бути немічними і нерозумними Христа ради чи мудрими і сильними ради себе? Бути апостолами Христа чи проповідниками власного добробуту і честі?