Христос любить нас не для Своєї користі, бо ні в чому не має потреби; а ми будемо любити бодай задля своєї користі. Він полюбив ворогів, а ми станемо любити бодай друга. Але ми чинимо навпаки. Ми щоденно неславимо Бога розкраданням і користолюбством. Ця хвороба охопила увесь всесвіт, володіє душами всіх, і, воістину, велика сила мамони! Ми викуплені Христом, а служимо золоту; проповідуємо владарювання одного, а скоряємося другому, і що би він не наказав, ретельно виконуємо, й забуваємо задля нього й рідню, і дружбу, й природу, й закони, й усе. Ніхто не звертає погляди до неба, ніхто не думає про майбутнє.

Але настане час, коли не буде користі й від цих слів. “Бо хто ж після смерти, – говорить Писання, – буде згадувати Тебе?” (Пс. 6:6). Жадане золото, воно приносить нам багато утіх і додає пошани; але не стільки, скільки небо. Від багатія багато хто й відвертається, й ненавидить, а людину доброчесну поважають і шанують. Але над бідним, скажеш, сміються, хоча би він був і доброчесний. Сміються, але не люди, а безсловесні; чому й не треба звертати на те уваги. Адже якщо би мукали віслюки й кричали ворони, а всі мудрі люди хвалили би, ми, звичайно, не нехтували би думкою останніх і не стали би звертати уваги на крики безсловесних. А ті, котрі високо цінують предмети сьогочасні, схожі на ворон і гірші за віслюків.

Якщо би тебе хвалив земний цар, ти, напевно, ніскільки би не турбувався про думку натовпу, хоча би й усі сміялися над тобою. Невже ж, коли тебе хвалить Владика усіх, ти будеш шукати ще похвали від жуків і комарів? А такі, насправді, ці люди в порівнянні з Богом, і навіть не такі, а ще гірші. Доки ж ми будемо плазувати в болоті? Доки будемо призначати для себе суддями безпечних, ледарів і ненажер? Вони можуть добре оцінювати гравців у кості, п’яниць і тих, які живуть задля черева, а чесноти й пороку вони не можуть уявити собі й уві сні. Якщо би хто став сміятися над тобою через те, що не знаєш, як прокласти канали для стоку води, ти, поза сумнівом, не образився би, а, навпаки, навіть посміявся би над тим, хто докоряє тобі в такому незнанні.

Навіщо ж, бажаючи подвизатися в чесноті, призначаєш для себе суддями людей, які зовсім не знають її? Саме тому ми ніколи не досягаємо успіхів у цьому мистецтві. Ми доручаємо свою справу не досвідченим людям, а невігласам; а вони судять не так, як вимагає мистецтво, а за власним неуцтвом. Тому благаю вас, будемо нехтувати думкою натовпу, особливо ж не станемо бажати ні маєтків, ні багатства, і не вважатимемо бідність будь-яким злом. Бідність навчає нас і мудрості, й терпінню, й усякій любомудрості. Адже й Лазар жив у бідності й, одначе ж, був увінчаний; і Яків бажав мати тільки хліб; і Йосиф перебував у страшенних злиднях і був не тільки рабом, але й в’язнем, і, одначе ж, через те ми ще більше дивуємося йому. Ми не стільки вихваляємо його тоді, коли він роздавав пшеницю, скільки тоді, коли перебував у в’язниці; не стільки тоді, коли мав царський вінець, скільки тоді, коли був у кайданах; не тоді, коли сидів на троні, а коли зазнавав підступів і був проданий.

Отож, уявляючи собі все це й помишляючи про вінці, котрі спліталися цими подвигами, будемо дивуватися не багатству й почестям, не втіхам і владарюванню, а бідності, кайданам, путам і терпінню задля чеснот. Кінець перших сповнений замішання й неспокою, і володіння ними поєднано з теперішнім тільки життям; а плід останніх – небо й небесні блага, “їх же око не бачить і вухо не чує”, котрих і нехай сподобимося всі ми через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, Котрому слава навіки-віків. Амінь.

Зібрання повчань