Будемо піклуватися про спасіння братів. Це – не нижче за мучеництво, тобто щоби не відмовлятися ні від яких страждань задля спасіння багатьох; ніщо так не благоугодне Богу. Немає нічого холоднішого за християнина, котрий не турбується про спасіння інших. Тут ти не можеш виправдатися бідністю: та, котра поклала дві лепти, викриє тебе; й Петро говорив: “Срібла й золота у мене нема” (Діян. 3:6). А Павло був такий бідний, що часто голодував і не мав необхідної їжі. Не можеш виправдатися незнатністю; бо й вони були незнатні й походили не від знатних. Не можеш вказувати на свою невченість; бо й вони не були вчені.

Хоча би ти був рабом, хоча би втікачем, і тоді можеш виконати своє діло; бо такий був і Онисим, і, однак, дивися, до чого закликає його Павло й до якої гідності підносить: “…щоб він замість тебе, – говорить, – послужив мені в кайданах за благовістя” (Флм. 1:10-17). Не можеш виправдатися неміччю; бо такий був і Тимофій, який страждав на часті недуги. А що він був немічний, послухай, що пише йому Павло: “…вживай небагато вина, заради шлунка твого i частих твоїх недуг” (1Тим. 5:23). Кожен може бути корисним ближньому, якщо захоче виконувати, що від нього залежить.

Погляньте на безплідні дерева, які вони міцні, які гарні, гінкі, стрункі й високі. Та якщо би ми мали сад, то захотіли би краще мати гранатові чи олійні родючі дерева, ніж їх; бо вони приносять тільки насолоду, а не користь, хоча, зрештою, буває від них і невелика користь. Такі ті, котрі турбуються тільки про самих себе, або навіть ще гірше; бо вони придатні лише на спалення; тимчасом як ті придатні й для будівництва, й для зберігання в них речей. Такі були ті діви, хоча чисті, причепурені й цнотливі, але такі, котрі нікому не приносили користі; через те вони й засуджуються до спалення.

Такі були ті, котрі не нагодували Христа; бо, зауваж, ніхто з-поміж них не засуджується за гріхи, ні за перелюб, ні за клятвопорушення, взагалі ні за щось подібне, але за те, що не був корисний іншому. Такий був той, який зарив талант у землю, бездоганний у своєму житті, але некорисний іншому. І як такий може бути християнином? Скажи мені: якщо закваска, змішана з борошном, не передає своєї властивості всій суміші, то чи закваска це? Також, якщо миро не передає пахощів тим, які наближаються до нього, то чи можемо ми назвати його миром?

Не говори: я не можу допомагати іншим, бо якщо би ти був істинним християнином, то неможливо було би не бути цьому. Як те, що складає властивість речі, не може бути протилежне їй, так і це; бо це становить властивість християнина. Не зневажай Бога. Якщо би ти сказав, що сонце не може світити, то образив би його; якщо скажеш, що християнин не може приносити користь, то зневажиш Бога й назвеш Його обманливим; бо швидше сонце не буде ні гріти, ні світити, ніж християнин – не освічувати; швидше світ стане пітьмою, ніж буде це. Тож не кажи, що це неможливо, бо неможливе протилежне цьому. Не зневажай Бога.

Якщо ми добре виконаємо те, що залежить від нас, то, поза сумнівом, буде й це, як природний наслідок того. Не може приховатися світло християнина, не може сховатися світильник такий чистий. Тож не будемо недбалі. Бо як від чесноти походить користь і для нас, і для тих, кого ми обдарували, так і від злоби постає подвійна шкода і для нас, і для озлоблюваних нами. Нехай, наприклад, якась проста людина зазнає від іншої безліч зол, і ніхто за це нехай не мститься, але навіть хай робить їй добро: якого не буде це сильніше напучення, яких слів, яких напоумлень? Якої люті це не пом’якшить і не загасить? Отже, знаючи це, полюбимо чесноти, бо неможливо спастися інакше, ніж провадячи теперішнє життя в таких добрих ділах, щоби сподобитися й майбутніх благ.

Зібрання повчань