Ті, котрі не вірять у суд і відплату після цього життя, говорять: хто прийшов після смерті й сповістив про це? Якщо такі слова – і жарти, й те вже не добре, бо про такі речі жартувати не слід: не над жартівливими, а над небезпечними предметами жартуємо ми. Якщо ж ти насправді такий і не вважаєш, що буде щось після цього життя, то чому називаєш себе християнином? А з не християнином я не розмовляю. Навіщо приймаєш ти купіль? Навіщо заходиш до церкви? Хіба ми обіцяємо тобі урядові місця? Вся наша надія – у майбутньому. Так навіщо приступаєш, якщо не віриш Писанням, якщо не віриш у Христа? А будучи таким, ти – не скажу, не християнин, ти – гірший за язичників.

Чому? Тому, що, визнаючи Христа Богом, не віриш у Бога. Те нечестя, принаймні, послідовне; хто не вважає, що Христос є Бог, той з необхідності не вірить у Нього: а це навіть не тримається й послідовності, – визнає Його Богом і не вважає достовірним того, що Він сказав; такі слова пияцтва, розкоші й достатку: “…Будемо їсти й пити, бо завтра помремо” (1Кор. 15:32). Не “завтра”, але й тоді, як говорите це, ви вже померли. Скажи мені, невже ми нічим не відрізняємося від свиней та віслюків? Якщо немає ні суду, ні відплати, ні судилища, то для чого ми вшановані таким даром – словом, і все маємо в підпорядкуванні? Для чого ми начальствуємо, а те підвладне?

Дивися, як диявол тисне нас звідусіль своїми переконаннями, щоби ми не знали дару Божого. Він змішує рабів із панами, як продавець невільників і невдячний слуга, намагається вдячну людину зробити такою самою нікчемною, як кривдник. Очевидно він заперечує суд, а цим заперечується буття Бога; бо диявол завжди такий: усе пропонує з лукавством, а не прямо, щоби ми не остерігалися. Якщо немає суду, то Бог, судячи по-людськи, несправедливий; а якщо Бог несправедливий, то Він і не Бог; якщо ж Він не Бог, – усе пішло просто: немає ні чесноти, ні пороку. Але відверто нічого такого не говорить він.

Чи бачиш помисел сатанинського духу, як з людей хоче він зробити безсловесних або, краще, – звірів, а ще краще – демонів. Отож не будемо вірити йому. Є суд, жалюгідна ти і нещасна людино! Знаю, звідки приходиш ти до цих слів. Багато в тебе гріхів, багато завдано тобою образ і не можна тобі мати відкритої розмови; ти думаєш, що за твоїми словами піде слідом і природа речей. До пори до часу я не буду, кажеш, засмучувати душу очікуванням геєни. Хоча би й була геєна, я намагатимусь переконувати себе, що її немає; а тим часом погуляю. Навіщо додаєш гріхи до гріхів? Нехай згрішив ти сам, – навіщо ж схиляєш до гріха інших, кажучи, що немає геєни? Навіщо обманюєш щиросердних? Навіщо надсаджуєш руки народу?

По-твоєму, все має бути навиворіт: люди чесні нехай будуть не чесніші, а безтурботні; злі ж нехай не відмовляються від зла. Адже якщо станемо розбещувати інших, – гріхи наші не будуть прощені нам. Ось ти говориш мені, що немає суду й геєни: що скажеш Богу, Який створив окремо серце кожного, Який знає все, що є в умі, Який живе й діє, і проникає більше за будь-який двосічний меч? Скажи мені, чи не зізнаєшся ти сам собі, що грішиш? Чи є на світі людина, котра не осуджувала би себе за лінивство? Яким же чином виникла сама по собі така велика мудрість, що грішник звинувачує сам себе? Адже це – справа великої мудрості. Ти звинувачуєш себе; а Той, Хто дав тобі такий розум, – залишив усе напризволяще?

Отже, ось що буде правилом і визначенням загальним: ніхто з-поміж людей, які живуть доброчесно, хоча би то був язичник чи єретик, не не вірить цьому слову суду; ніхто з-поміж людей, які обертаються в найбільшому злі, крім небагатьох, не приймає слова про воскресіння. Це говорить Псалмопівець: “відіймуться долі твої від лиця Його”. Чому? Тому що “осквернюються шляхи його повсякчасно”. “Будемо їсти, – говорить, – й пити, бо завтра помремо” (1Кор. 15:32).

Чи бачиш, що говорити це властиво людям ницим? Ці слова, котрі відвертають воскресіння, походять від їжі й пиття. Не терпить душа, не терпить суду совісті й чинить так само, як людиновбивця: спочатку ставить себе в такі обставини, щоби його не спіймали, а потім убиває; перебуваючи перед судом совісті, він не скоро переходить до зухвальства, але, як видно, і знає, й прикидається таким, який не знає, щоби не мучитися через совість і страх, і не послабити себе для вбивства.

Так само й ті, котрі грішать, знають, що грішити – погано, й щодня вагаються в злих своїх вчинках, не бажаючи знати, що вони є злі, хоча совість і попрікає їх за це. Але не будемо слухати їх. Настане, неодмінно настане суд і воскресіння, і не залишить марними Бог таких великих справ. Через те, умовляю, будемо віддалятися від зла й триматися чеснот, хай приймемо істинне слово в Христі Ісусі, Господеві нашім.

Зібрання повчань