“Часом виховання у віруючий родині заважає людині, коли вона подорослішає, краще пізнати Господа”, – вважає редакція сайту . . .

Почуття багатого юнака, який одного разу звернувся до Спасителя з питанням: «Що зробити мені доброго, щоб мати життя вічне?» (Мф. 19:16), – буде близьким не такий вже великій кількості людей. Передусім через те, що насправді не так вже багато людей цікавляться по-справжньому духовними питаннями, бо рівень цікавості багатьох: що можна їсти, а що не можна їсти в те або інше свято? А по-друге, наступне питання, яке поставив юнак Христові, після того як почув відповідь на перше: «Не вбивай; не чини перелюбу; не кради; не лжесвідчи; шануй батька й матір; і люби ближнього твого, як самого себе» (Мф. 19:18,19), – «Все це я зберіг від юности моєї; чого ще не вистачає мені?» (в. 20).

Цим питанням юнак показує нам, що він виріс у благочестивій (принаймні, для оточення) сім’ї, де із самого дитинства був привчений дотримуватися Божих заповідей. Погодьтеся, не так вже багато людей може зарахувати себе до наступної категорії: виріс у благочестивій сім’ї віруючих батьків. Звісно, постає питання наскільки віруючих і наскільки благочестивих, проте в будь-якому випадку, батьки, як би вони не ставилися до релігії, все одно намагаються прищепити власним дітям те найкраще, що вони вбачають у релігії, яку сповідують. А юдаїзм, яким би він не здавався архаїчним (а деколи відверто жорстоким) з погляду християнства, все одно залишається гуманною і передусім високоморальною релігією.

… Але не релігія спасає, а лише один Господь, про що прямо сказав Христос Своїм учням: «Людям це неможливо, Богові ж усе можливо» (Мф. 19:26), і це те, що доволі часто важко сприйняти або ж прийняти дітям, які виросли в благочестивій сім’ї віруючих батьків. І проблема не у вихованні чи тих знаннях і цінностях, які прищепили чи намагалися прищепити дітям віруючі батьки, проблема полягає передусім у самій людині, яка завжди намагається виправдатися перед Богом власними ділами. А коли ця людина із самого дитинства була  благочестивою (принаймні, для оточення), дотримувалася всіх постанов і приписів своєї релігії, тоді спокуса виправдання власними справами стає майже нездоланною.

Тут людині здатен допомогти лише Господь Живий, що і запропонував юнакові Спаситель: «Ще одного не вистачає тобі: все, що маєш, продай і роздай убогим, і матимеш скарб на небесах, і йди слідом за Мною» (Лк. 18:22). І під «всім тим» варто сприймати не тільки матеріальні багатства, що часом теж перешкоджає людині слідувати за Христом, але і «власну праведність», набуту як спадок виховання в благочестивій сім’ї віруючих батьків.

Редакція сайту

Усе по темі: 12 неділя після П’ятидесятниці