Проповідь Іоанна Хрестителя (Мк. 1:1-13)
Можна було б чекати, що вказівки нового шляху і засобу відродження життя знайдуться в юдейському народі – єдиному народі, що зберіг істинну релігію і піднесені поняття про Бога і життя. Але юдейство саме переживало важку кризу. Навряд чи коли в історії єврейського народу зустрічаються темніші сторінки релігійного і морального занепаду, ніж у період, що передував явленню Христа Спасителя. Коли читаєш пророчі книги і суворі розмови пророків, що викривали єврейське життя, відкривається важка, похмура картина.
От ряд прикладів з книг пророка Ісаї, що показують безрадісний морально-релігійний стан ізраїльського народу того часу, його невдячність і зраду Богові, його невіру, його розпусту, його жорстокість і кричущу несправедливість.
«Слухайте, небеса, і слухай, земле, бо Господь говорить: Я виховав і підніс синів, а вони обурилися проти Мене. Віл знає володаря свого, і осел – ясла господаря свого; а Ізраїль не знає [Мене], народ Мій не розуміє. На жаль, народ грішний, народ обтяжений беззаконнями, плем’я лиходіїв, сини погибельні! Залишили Господа, знехтували Святого Ізраїлевого, – повернулися назад… Як зробилася блудницею вірна столиця, сповнена правосуддя! Правда жила у ній, а тепер – убивці. … Князі твої – законопорушники і спільники злодіїв; усі вони люблять подарунки і ганяються за мздою; не захищають сироту, і справа вдови не доходить до них» (Іс. 1:2-4,21,23).
«Огрубіло серце народу цього, і вухами насилу чують, і очі свої зімкнули, нехай не побачать очима, і не почують вухами, і не зрозуміють серцем, і не навернуться, щоб Я зцілив їх» (Іс. 6:10).
«…Тому за юнаків його не порадіє Господь, і сиріт його і вдів його не помилує: бо усі вони – лицеміри і лиходії, і вуста усіх говорять нечестиво» (Іс. 9:17).
«…Священик і пророк спотикаються від міцних напоїв; переможені вином, збожеволіли від сикери, у видінні помиляються, у судженні спотикаються. Бо усі столи наповнені гидкою блювотиною, немає чистого місця» (Іс. 28:7,8).
«…Бо це народ непокірний, діти неправдиві, діти, які не хочуть слухати закону Господнього» (Іс. 30:9).
Таким чином, і тут, серед обраного народу Божого, та ж картина морального мороку і розкладання.
Зло насувалося всюди. У цій атмосфері безправ’я і насильства, обману і лицемірства, невіри і забобону, розпусти і гонитви за насолодами ставало важко дихати. Світ, поневолений римською політикою, принижений і доведений до відчаю хибними релігіями, марно шукаючий у філософії таємницю життя і чеснот, цей світ стояв на краю могили.
Саме юдейство, що зрадило своє призначення, перебувало при смерті. Ніколи ще не було критичнішого моменту в історії людства. Відчувалося, що людство зайшло в безвихідь і без сторонньої допомоги Когось Великого і Сильного вийти звідти не може. І ось серед кращих людей того часу все наполегливіше і напруженіше стає очікування появи Великого Пророка, який вкаже людині нові шляхи і врятує світ від загибелі і розкладання.
В юдействі це очікування існувало вже давно і живилося пророцтвами пророків, але і поза юдейством у кращих людях язичницького суспільства відчувається трепетне відчуття і пристрасне бажання пришестя Спасителя світу. Весь світ перебував у напруженому стані, і в цю велику і урочисту хвилину народжується Господь Ісус Христос і проповідує людям Своє Євангеліє, це Одкровення нових шляхів відродження та істинного життя.
Це одкровення було тією звісткою Неба, яка виводила людей з безвиході гріха і відчаю і яку так пристрасно і так марно чекало людство. Ось чому воно і було назване Благою звісткою, або Євангелієм.
Але і тепер, коли стільки віків минуло після появи Євангелія, воно не втратило свого значення і як і раніше є для нас Благою звісткою, що говорить нам про високе, чисте, святе життя; як і раніше, як маяк у бурхливу темну ніч, воно показує нам єдиний вірний шлях до вічного щастя і до Бога.
Де цей шлях? Язичництво і майже весь древній світ шукали його в служінні своїй самолюбності, у догоджанні собі, у тілесній насолоді. Особистий егоїзм язичництва, національний егоїзм єврейства – ось ті наріжні камені, на яких люди старовини хотіли звести будівлю свого щастя. Вони не звели нічого, і їх досвід довів тільки те, що обраний ними шлях хибний і веде не в палаци щастя, а в трясовину відчаю.
Євангеліє намітило новий шлях: самозречення.
Вже перша велика фігура, що з’являється в євангельській історії від Марка, фігура Іоанна Хрестителя овіяна цим новим духом.
«Явився Іоан, який хрестив у пустелі і проповідував хрещення на покаяння для відпущення гріхів. … Іоан же носив одяг з верблюжого волоса і пояс шкіряний на стегнах своїх і їв акриди та дикий мед» (Мк.1:4,6).
Усім своїм виглядом він як би повідомляв слухачам: «Не в багатстві, не в розкоші, не в людській славі, не в земній могутності треба шукати шляхи до Бога і до щастя. Усе це брехня, обман, примара! Пустеля краща за царські палаци, бо її вічна тиша і одноманітність не розважають розум і дозволяють цілком зануритися в споглядання справ Божих і Божої величі. Волосяниця краща за тонкі тканини і дорогий одяг, бо вона не розніжує тіла, але, виснажуючи його, робить покірним рабом духу. Мізерна їжа пустелі краще вишуканих страв, бо вона не будить у людині похоті. Суворе життя серед природи краще за дозвільне, ледаче існування багачів, бо воно загартовує волю для подвигу. Зречення від світу краще за прихильність до світу, бо нічим не пов’язана, вільна духом людина може служити Богові усією істотою своєю».
«І виходили до нього з усієї країни Юдейської і єрусалимляни» (Мк. 1:5), чекаючи знайти в Іоанні давно бажаного пророка, Спасителя світу. Але це був тільки Його предтеча.
Сильніший за нього йшов за ним.
<< Очікування Благої Звістки стародавнім людством