Роздуми Марії Яреми, що присвячені апостольському читанню в 14-ту неділю після П’ятдесятниці . . .

Уривок Другого послання до коринф’ян, який читають на Літургії чотирнадцятої неділі по Зісланні Святого Духа, продовжує тему певного протистояння між апостолом та деякими вірними коринфської Церкви. Це ми бачимо зі слів св. Павла про те, що він, щадивши їх, не прийшов знову в місто. Суттю цих протистоянь не були питання віри, адже каже апостол, що щодо віри коринф’яни стоять міцно. Основою непорозуміння було радше невизнання деякими вірними апостольського авторитету св. Павла, а отже, й неприйняття його вказівок. Ці протистояння явно бачимо вже з Першого послання до коринф’ян.

Маючи певні непорозуміння з частиною християн Коринфу, апостол Павло очевидно сумує з того приводу. Він, отже, постановляє не йти в Коринф у смутку, щоб не завдати його і коринф’янам. Зате намагається в листах досягти порозуміння, щоб змінити сум на радість. Адже, каже апостол, йому належиться радість від тих, що його засмучують. Це ж саме він приніс світло Христової віри в громаду Коринфу. Від тих, що не приймають його апостольства, йому, навпаки, належить їхня вдячність за принесену віру. Але св. Павло добре розуміє, що не всі коринф’яни налаштовані проти нього, лише деяка їх частина, тому і стверджує, що він певний, що його радість є радістю також і коринф’ян.  Наприкінці уривку апостол запевняє вірних, що йому боляче мати з ними непорозуміння і його листи тому не мають за мету їх відкинути чи привести до смутку, але показати його любов, яку навіть зве надмірною.

Є один Бог, Який утверджує всіх вірних у Христі і хто помазує їх Духом, каже св. апостол Павло. Адже всі ті, що охрещені та миропомазані, отримують благодать від єдиного Бога. Як же ж тоді між ними виникають заздрощі і непорозуміння, сварки і незгоди? Чому засмучують одні одних замість того, щоб радіти радістю інших? Чому одні вважають пануванням турботу інших? Адже св. Павло каже коринф’янам, що не хоче панувати над їхньою вірою, але співпрацювати з ними їм же на радість. Хіба то лише коринф’яни були такими немудрими, щоб не розпізнати Христового апостола, не слухаючись його слів та зневажаючи його? Хіба то лише коринф’яни приносили смуток тим, яким належалася радість?

Свята Церква приписує читання цього уривку в одну з неділь літургійного року не стільки, щоби описати історичні події поширення християнства в тогочасному світі, скільки щоби спонукати вірних до застанови над їхньою поставою, яка приносить або смуток, або радість тим, які передали нам віру. Якщо приносить смуток, то потрібно поспішити розвеселити тих, хто в смутку Адже тим, кому приносимо смуток, належиться від нас радість.

Роздуми над недільними читаннями