Віра в Христа і виправдання (Гал. 2:16-20)
Роздуми Марії Яреми, що присвячені апостольському читанню в 21-шу неділю після П’ятдесятниці . . .
У першому читанні Божественної літургії двадцять першої неділі по Зісланні Святого Духа чуємо ствердження апостола Павла про те, що людина виправдується, тобто спасається, вірою, а не дотримуванням заповідей. Що це значить? Невже не потрібно дотримуватися заповідей Божих? Невже, щоб спастися, вистачає лише віри? Так. Але віри в правдивому значенні того слова. Правдива віра завжди містить у собі волю та прагнення дотримуватися всіх заповідей бездоганно і то не для того, щоб оправдатися перед Богом дотримуванням Його закону, а тому що віра сама із себе спонукає дотримуватися заповітів Господніх. Якщо віра правдива, то й життя віруючого буде в правді. Якщо віра – основа, то дотримування заповідей – будівля на цій основі.
«Ніхто не виправдається ділами закону», – каже апостол. Тобто ніхто не зможе виправдати себе перед Богом тим, що дотримував усі заповіді бездоганно. Бо кожен більшою чи меншою мірою, свідомо чи несвідомо, постійно чи періодично порушує ту чи ту заповідь. Іншими словами, якщо Бог бажав би нас судити за дотримування заповідей, ніхто із нас не вийшов би незасудженим. Це не значить, звісно, що непотрібно усім своїм єством намагатися досконало виконувати заповіді. Потрібно, бо у виконанні заповідей міститься любов до Бога.
Але виправдання, тобто спасення, ми осягаємо не через дотримування заповідей, бо в такому разі ніхто з нас би не осягнув його, а через віру, яка сама в собі уже криє необхідність дотримуватися заповідей. Віра є більшою, ніж виконання закону. Бо є такі, які виконують закон, але не мають правдивої віри в Бога (згадаймо старозавітних та новозавітних фарисеїв), але нема таких, які правдиво вірять і не виконують закон. Неможливо мати віру в Христа і недбало ставитися до Його заповідей.
Віруючи в Христа, ми все ж є грішниками, каже апостол. Але не віра в Христа є причиною нашого гріха, адже тоді виходить, що «Христос – служитель гріха». А так не є. Це ми самі є переступниками нашої віри, коли переступаємо заповіді.
«Я співрозп’явся Христові, і вже не я живу, а живе в мені Христос», – каже св. апостол. Його віра дозволяє йому це сказати. Так міцно вона єднає його з Христом. Якщо Христос житиме в нас, не зможемо легковажити заповідями. Якщо з’єднаємося з Ним у Його розп’ятті, знайдемо спасення у воскресінні з Ним. Якщо матимемо віру в Сина Божого, то зможемо жити нею в радості і виправдатись у вічності.