Бачити і розуміти (Лк. 8:5-15)
Роздуми Марії Яреми, що присвячені євангельському читанню в 21-шу неділю після П’ятдесятниці . . .
Двадцять перша неділя по Зісланні Святого Духа у євангельському читанні подає до роздумів притчу про сіяча. Христос каже учням, що тайни Божого Царства дані їм для знання, іншим же представлені в притчах. І далі пояснює, що це для того, аби ці інші, «дивлячись, не бачили і, слухаючи, не розуміли». Не має на меті Господь того, щоби Його слухачі не бачили і не розуміли, але стверджує, що вони не бачать і не розуміють. Притча, яка використовує образи щоденного життя народу, якнайдоступніше може пояснити тайни Царства. Але якщо народ не бажає бачити і розуміти, хоча дивиться і слухає, то результатом стає сліпота і нерозуміння.
Господь вияснює притчу про сіяча, позбавляючи фактично можливості не бачити і не розуміти. Христос наголошує, що від людини залежить те, чи принесе вона плід, бо Бог щедро дає кожному таку можливість. Ніхто не може сказати, що Господь вчинив обставини життя такими несприятливими, що годі було принести плоди віри. Адже Христос навчає, що все залежить від ґрунту серця: добрий він, а чи сухий, чи край дороги, чи заглушений терням. Зерно бо сіє всім однакове, а плід кожен приносить різний.
Важливо усвідомити, що плід завжди приносимо в терпінні. Неможливо принести добрий плід віри, не бажаючи нести у своєму житті страждання. Якщо людина уникає всілякого страждання, не може вона пожертвувати чимось своїм заради іншого: чи то заради Бога, чи то заради ближнього. Адже усяка жертва вимагає терпіння, бодай малого. А що спільного має з християнством бажання жити лише для власної вигоди і примарного щастя? Неможливо, отже, приносити плоди віри в Триєдиного Бога, бажаючи жити для себе. Бо тоді стаємося тими, що, дивлячись, не бачать, і слухаючи, не розуміють, марнуючи зерно Божого Слова.