Надзвичайне і надмірно обильне покликання (Еф. 4:1-6)
Роздуми Марії Яреми, що присвячені апостольському читанню в 25-ту неділю після П’ятдесятниці . . .
У читанні Апостола двадцять п’ятої неділі по Зісланні Святого Духа чуємо заклик жити гідно свого покликання. Апостол Павло, пишучи ефесянам, як потрібно поводитися відповідно до покликання, сам є для них прикладом, адже за віру в Христа, до якої Бог його покликав, він терпить ув’язнення, і саме це ув’язнення є поведінкою гідною покликання. Так і кожен християнин повинен жити гідно свого покликання вірити в Христа.
Апостол далі пояснює, яка поведінка є гідною такого високого покликання: бути покірним, лагідним і довготерпеливим, зберігати єдність і мир, віру і надію. До такого життя покликані усі, які увірували в Христа, бо всі разом вони творять Містичне Тіло Христове – Церкву, всі мають один дух – усиновлення, всі мають одну надію покликання – богоуподібнення і Царство слави. Усі мають одного Господа, зберігають одну віру, одним хрещенням охрещені, одного Отця діти, який як Бог є над усіма Своїми творіннями, але водночас діє через усе Своє творіння, оживляючи його, і який є в усіх, які Його шукають і приймають чистим серцем.
Заклик апостола Павла жити достойно покликання, яким Бог покликав кожного з нас, повинен постійно супроводжувати всі наші міркування і вчинки. Бог дарував нам надзвичайну і надмірно обильну благодать – бути Його образом, Його дитиною, Його спадкоємцем, Його возлюбленим. Таке надзвичайне покликання вимагає надзвичайної відповіді, а саме справді жити і діяти у світі як образ Бога, як Його дитина, спадкоємець і возлюблений. Таке життя означає вміти упокоритися перед іншим, вміти лагідно відповідати на нелагідність, вміти довго і щиро терпіти іншим, вміти прощати завдані образи, вміти любити тих, які спричиняють терпіння, вміти зберігати з такими єдність духа і нести їм мир.
Таке життя буде гідним покликання. Звісно, воно не буде легким, а вимагатиме постійної самопожертви і зречення себе. Але й Бог нелегким способом усиновив нас та вчинив Своїми возлюбленими спадкоємцями. Покликання, яким Бог нас покликав, насправді гідне наших великих зусиль. Гідне того, щоб ми всім своїм єством старалися жити цим покликанням. Бог, Який віддав за нас життя, щоби покликати Своїм святим покликанням, достойний того, щоб ми у своєму житті робили великі зусилля для того, щоб відповісти достойно на Його покликання. Не просто зусилля, але великі зусилля. І не просто великі, а якнайбільші.