Роздуми Марії Яреми, що присвячені євангельському читанню в 25-ту неділю після П’ятдесятниці . . .

У двадцять п’яту неділю по Зісланні Святого Духа під час Божественної літургії читаємо Євангеліє про доброго самарянина. Найперше Євангеліє ставить вимогу любити Бога та ближнього, а потім детальніше пояснено, як саме слід любити ближнього.

«Так роби – і будеш жити», – каже Христос до законовчителя на його ствердження двох заповідей любові. «Іди і ти роби так само», – завершує Господь Свою розповідь про доброго самарянина. Усе начебто є зрозумілим: необхідність любові, її вищість понад усі інші почуття, її сила і краса. Усе начебто зрозуміло. Але залишилося лише йти і любити так, як каже Господь у Євангелії. Що, однак, не є легким. Адже нелегко змилосердитися над чужою і нужденною людиною, над п’яничкою і жебраком, над немудрим і диваком. Нам подекуди навіть важко змилосердитися над людьми знайомими і зовсім не чужими. А що вже казати про ворогів?

А самарянин милосердиться над чужинцем і представником ворожого народу. Натомість ми часто замінюємо своє милосердя загальними фразами самовиправдання: «Він сам винен у своєму горі»; «Не можу йому допомогти, бо так він нічого не навчиться»; «Нехай йому допоможуть інші, тобто ті, які повинні це зробити: соціальні служби, рідні, Церква і т.д.»; «Я б допоміг, але якраз зараз зовсім не встигаю на важливу зустріч»; «Якщо я буду всім допомагати, то що зі мною буде?»… Якщо ж йдеться про те, щоб допомогти представникові ворожого народу, то число таких самовиправдань значно зростає…

Отож виходить, що ближніх навколо нас не так уже й багато: у це число не входять чужі і нужденні, п’янички і жебраки, нерозумні і диваки, вороги і недруги. Але чи про таке розуміння «ближнього» говорив Христос? Ні, Він говорив радикально протилежне. Ближнім є кожен, хто поруч. Сьогодні і зараз. Любити його – означає любити Бога. Робити це – означає мати життя.

Роздуми над недільними читаннями