Навіть і сто років тому, коли уся країна була вкрита церквами, справжніх християн було один-два та й все. А в цих величезних храмах, вкритих золотом, у них ніхто не причащався. Раз на рік, для довідки, прийдуть, відстоять. Так само і тепер багато хто раз на рік приходить. Деякі так і кажуть: відговів – є такий спеціальний термін. Усе, я виконав, що було потрібно, у мене з Богом все гаразд. Але Богу зовсім не це треба. Богу треба, щоб людина віддала Йому усе своє життя, увесь свій час, усі свої сили, увесь свій розум, усе своє знання. А ми кому віддаємо? Собі. І гаразд би собі, а то ще гріху, насолодам плотським, душевним, інтелектуальним і всяким різним. Тобто служить людина не Богу своїм життям, а дияволу і при цьому ще нахабно стверджує, що віруюча.

У багатьох до Бога такий підхід, як до певного механізму: ось ти зробив те і те, отримаєш від Бога це, а якщо зробиш ось це, тоді отримаєш геть те. Ні, нічого подібного. Бог – це Істота жива, Яка хоче від нас живого ставлення до Себе. Але людині до Бога жодної справи немає. Тільки коли з нею щось станеться, тоді вона до Бога прибігає: Господи, Ти мені допоможи. Я крастиму, пиячитиму, розпусничатиму, лаятимуся, засуджуватиму, я порушуватиму усі Твої заповіді, а коли моє життя за мої гріхи дійде до безвиході, Ти до мене, Господи, прийди і швиденько допоможи, а я після цього повернуся до того, чим я займався.

Є інший шлях: потрібно намагатися в результаті свого життя гріх у собі перемогти. Звісно, сама людина перемогти гріх не може. Можна перестати пиячити, але п’яницею перестати бути неможливо, бо хотітимеш пиячити усе життя. Бо грішити хочеться не тілом. І тютюн, і алкоголь, і засудження, і скандали – це ж усе шкідливе для людини. Чому ж людина цю шкоду робить? Вона не може інакше, бо душа її цього просить, душа перебуває в гріху, і гріх примушує людину бажати того, що їй шкідливо і для тіла, і для душі, і взагалі для усього влаштування у світі. Так от, від цього хотіння може позбавити тільки Бог. Тому до Нього і треба звертатися, у Нього і треба просити, у Його вчинках, у Його словах шукати для себе сенс життя, у Нього вчитися. Тому Господь і не послав у світ ще одного пророка, а прийшов Сам, Сам став людиною, щоб на Своєму прикладі показати, як чинити слід.

Прожити таке життя, як прожив Христос, людина не може. Господь дає кожному своє життя. Але, як святі отці казали, християнин, якщо він хоче бути учнем Христовим, він повинен наслідувати Христове життя. Але наслідувати не буквально, у справах суто зовнішніх, а саме внутрішніх. Треба зрозуміти, у чому полягає сенс і мета християнського життя, треба зрозуміти, а який Він, Христос. Якщо це незрозуміло, можна подивитися життя будь-якої святої людини: як життя християнське утілювалося в її житті. І тоді вирішити: а як же мені, ось конкретно в моїй сім’ї, на моїй роботі, з моєю головою, з моїм серцем, як мені бути? що мені робити сьогодні? як мені сьогодні жити по-християнськи? як ось цей вибір здійснювати? Весь час запитувати свою совість і весь час запитувати Євангеліє.

Думки про навколишнє