Дуже багато людей, які здійснюють ніби великі подвиги, насправді не досягають Царства Небесного. Більше того, вони бувають часто абсолютно протилежними до Бога і абсолютно чужі Йому за духом. У своїй фарисейській праведності вони абсолютно не бачать Христа. Дуже багато є людей, які вірують у бога, але цей бог не є Христос, а якийсь зовсім інший, це бог вигаданий, це ідол, хоча вони і можуть називати його Христом.

Така підміна відбувається абсолютно непомітно. Ця трагедія сталася і в древньому Ізраїлі, коли вбивці Христові гадали, що вони рятують свій народ. Це відбувається і зараз, у православному храмі. І не треба бити себе в груди, що, мовляв, лише ми маємо істинну віру, бо для багатьох давно вже ця підміна сталася: підміна закону благодаті і любові правилом. Причому правила істинні, але з будь-якого правила може піти дух. Мета правила – привести людину в Царство Небесне, а не закрити його. А часто буває, що людина, яка оточила себе правилами, якраз і прямує до того, щоб не любити. Бо любити – це дуже важко. Саме тому в нас постійно відбуваються суперечки і розбрати: кожен відстоює своє правило, свою правду, свій погляд, тобто відстоює себе. А любов – ні, любов полягає в тому, щоб по можливості бути з усіма у мирі. Треба «один одного тягарі» носити.

«Ми, сильні, повинні терпіти немочі безсилих‚ а не собі догоджати. Кожен з нас повинен догоджати ближньому на благо, для повчання» (Рим. 15:1,2). Як цьому навчитися? Набагато простіше виконувати правило, щоб душа була в спокої, аби їй тільки не робити. Бо насправді найтяжча робота на світі – саме робота духу, яка полягає в цьому самозреченні.

Думки про навколишнє