Справжня любов – це коли людина «душу свою покладе за друзів своїх». Буває, виявляється, така любов, про яку ми в книжках читаємо, коли людина готова за іншого померти. Любов Христова якраз така. Христос помер за кожного з нас конкретно, тому Він і до кожного з нас звертається окремо. У кожного з нас своя душа, за кожну Він помер. Помирати б тобі, ти повинен зійти в пекло, а зійшов Він. «Хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має вічне життя і на суд не приходить, а перейшов від смерти до життя» (Ін. 5:24) – ось для цього, щоб ти в пекло не зійшов навіть ні на хвилину, а прямо від смерті в життя.

Ось яка християнська любов, а ми постійно один з одним стикаємося. Я вже не говорю, у сім’ї. Ну що сім’я? Це люди нам чужі, вони нас не розуміють. Нехай навіть вони самаряни, тобто визнають Бога, але вони не християни. Але якщо самарянин лежить    побитий розбійниками, ми повинні перев’язати йому рани, «поливши оливою і вином», і, «посадивши його на свого осла», у готель відвезти. Нехай вони нас не розуміють, це абсолютно неважливо, ми повинні вправлятися в любові, весь час працювати, служити, допомагати.

А ми часто підозрюємо, скаржимося, чогось один від одного домагаємося, хочемо, щоб усе було порівну. Але це ж неможливо. Один сильний, другий слабкий; один чоловік, друга жінка; один одружений, другий неодружений; один розумний, другий не так вже. Яким іспитом людина входить у Царство Небесне? Лише одним: наскільки зумієш полюбити Бога і як наслідок цієї любові до Бога – свого ближнього: і самарянина, і християнина, і язичника. Справжня любов проявляється до усього живого, навіть і до ворога, бо ворог – це теж справа тимчасова.

Ось добре б це тримати в серці. Звісно, це важко, доведеться забувати і знову повертатися, як пес, на свою блювотину, до свого колишнього життя. Важко так відразу навчитися любові. Але якщо весь час намагатимемося любити, весь час будемо вправлятися, обмежуючи свою свободу відносно зла, тоді ми придбаємо щось велике, те, що Євангеліє називає дорогоцінним бісером, ось цю перлину. Як апостол каже: «Не бачило око‚ і вухо не чуло, і на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його» (1Кор. 2:9).

Думки про навколишнє