«Він є раніш усього, і все Ним стоїть» (Кол. 1:12-18)
Роздуми Марії Яреми, що присвячені апостольському читанню в 28-му неділю після П’ятдесятниці . . .
У першому читанні святої Літургії двадцять восьмої неділі по Зісланні Святого Духа чуємо глибоке повчання апостола Павла про особу Господа Ісуса Христа. Христос – образ Бога, а водночас – «народжений раніше всякого створіння», тобто Він є Бог несотворений і вічний, а водночас – Людина, чиє тіло у визначений час починає ткатися в лоні Марії.
Як Бог Він не має початку, а як Людина – народжується в часі. Як Бог Він невидимий, а як Людина – видимий. Як Бог Він непричасний стражданням, а як Людина – страждає. Христос – правдивий Бог і правдива Людина. У Ньому, Ним і для Нього все було створене: всі небесні чини (престоли, господства, начальства, власди та інші ангельські хори) і все земне творіння (люди, тварини, рослини, природа), тобто вся вселенна. Як Бог Він існував раніше усього сотвореного, бо не має початку. А як Людина Він родиться посеред творіння. У Ньому все існує, живе, дихає.
Це незбагненне таїнство: Бог і Людина в одній особі. Уся повнота Божества в людському єстві. Такий великий і дивний Бог наш. Він не лише зволив прийняти єство людини, але й забажав усіх нас, людей, сотворити Своїми причасниками, оснувавши Церкву, з якою заручений і якої є Головою. Він – «початок» і у всьому має першенство. Без Нього нічого не можемо чинити доброго (див. Ін. 15:5). Але як є Він «початком» і первородним живих, так є і первістком померлих.
Господь, померши в людськім тілі, став причасним до тих, що відійшли від земного життя. І серед них Він є первородним: Тим, який зазнав смерті за всіх, який її скуштував, щоб усіх визволити від неї, який Своєю смертю здолав царство смерті. Як усіх Він сотворив і тому по праву є «первородним творіння», так і всіх, хто вірує, Він оживляє з мертвих, тому по праву є «первістком із мертвих». Св. апостол Павло закликає нас дякувати Отцеві за такого Відкупителя, дякувати за те, що Отець удостоїв нас причаститися світла і святості. Адже без Христа ми були в тьмі, а через хрещення стали причасниками Царства. Вже тут і у вічності, адже Царством є сам Бог. І Царство є між нами (див. Лк. 17:21).
Апостол Павло, пишучи колосянам про Христа, намагається переконати їх, що Христос – Бог і Чоловік – гідний щонайвищої хвали, подиву, захоплення, замилування, любові, слави, поклоніння. Може видаватися дивним, що була потреба переконувати в цьому самих християн, адже апостол пише до вірних з міста Колосси, а не до язичників. Але чи справді дивно? Адже й нас, християн сьогодення, нерідко потрібно переконувати в тому, що Христос – первородний усього творіння, а не наші рідні чи близькі люди, заради яких можемо знехтувати Христом.
Нас потрібно часом переконувати в тому, що Христос – первородний померлих, а отже, не може наше життя втрачати сенс, коли відходять від земного життя дорогі люди. Нас також потрібно переконувати в тому, що все є Христом, у Христі і для Христа сотворене, а не для нас і нашої вигоди, самолюбства, добробуту. Нас потрібно переконувати в тому, що все існує в Христі, а поза Ним ми не маємо нічого. Нас так часто потрібно переконувати в тому, що Христос має першенство у всьому, а отже, жодна людина, жоден маєток, жодна слава не може займати перше місце в нашому житті. Нас так нерідко потрібно переконувати в тому, що Христос – «є раніш усього, і все Ним стоїть». Нас, християн, так часто потрібно в цьому переконувати…