Слідування за Христом
Зазвичай людям дуже цікаво, хто спасеться. Люди запитують: чи спасуться баптисти? а як же китайці? а як же вона, а як він? Але Господь з нас не спитає ні за австралійських аборигенів, ні за гренландських ескімосів. Господь спитає тільки за нас самих. «Ти йди за Мною». Нам треба навчитися ходити услід за Господом. І це здійснюється в Церкві. Апостоли три роки ходили за Христом, тому в древній Церкві людину, яка захотіла стати учнем Христовим, готували до хрещення три роки. Вона постійно відвідувала богослужіння, її учили Священному Писанню, учили заповідям Божим, учили молитися, учили основним навичкам духовного життя. А потім, коли дозрівала, її хрестили і вона ставала членом Церкви.
У нас усе не так: хтось у дитинстві хрестився, хтось хрестився, абсолютно не думаючи, що він робить. Тому нам треба усе це надолужувати і заповнювати. І це здійснюється в нашому серці через богослужіння, через яке ми незримо, духовно, від одного євангельського уривка до другого можемо йти за Христом, духовно переживати кожну подію Його земного життя, вдивлятися в них, через них отримувати повчання: що Господь хотів сказати нам цією чи іншою подією, що означає те чи інше Його слово. Намагатися застосовувати це у своєму житті, старатися весь час своє життя змінювати відповідно до того, що вимагає Господь.
Впродовж року прочитується усе Євангеліє, тому, постійно ходячи в церкву і подумки йдучи за Господом, ми поступово починаємо набувати образ Христових учнів, вчитися самозреченню, молитві, терпінню. Для цього усе життя нам доведеться перебудувати, дуже багато що доведеться кинути. Адже не можна ж одночасно було Петру і рибу ловити, і за Господом ходити. Довелося щось залишити, і він залишив лов риби, бо визнав, що Царство Небесне для нього важливіше.
Ось так і для усіх нас: якщо ми хочемо наблизитися до Бога, то ми повинні почати ходити за Господом. І треба жити не дивлячись по боках, і не «спасаючи» нікого, і не думаючи: а що цей, а що той? Апостол Павло сказав: кожен «перед своїм Господом стоїть …або падає» (Рим. 14:4). Яка тобі справа? Твоя душа у вогні, ти в пеклі, ти в гріху – очищай свою душу. Бо коли ти виймеш «колоду з ока твого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого» (Мф. 7:5).
На жаль, не усі, що ходять за Господом, приходять до Голгофи, не усі приходять до Вознесіння, не усі приходять до П’ятидесятниці. Багато хто виявиться іудами. Якщо з дванадцяти обранців Божих один іудою виявився, то і серед нас такі будуть: хто проміняє Бога на розпусту, хто на гроші, хто на розваги, хто ще на щось. Бо сім’я слова Божого падає на різний ґрунт: то птахи видзьобують, то на каміння впаде і глибоко коріння не пустить, то на будяки: так постояв, послухав – так, усе ніби правильно…
Дійсно, спробуй, оскарж. Ні, деякі кращі уми людства намагалися оскаржити Євангеліє, і нічого не вийшло, перед Євангелієм усі скорилися. Навіть язичники, біснуваті індуси і ті кажуть: Крішна – це Христос. У свою команду хочуть Його записати. Йоги стверджують, що Христос – це йог. А екстрасенси кажуть: ні, Христос – це екстрасенс. А ті, хто ловить літаючі тарілки по всій країні, кажуть, що Він інопланетянин, не інакше. Кожен хоче Його обов’язково до себе, бо без Нього неможливо. Але Він тільки Своїм учням сказав: «Я з вами по всі дні, до кінця віку». Так от, якщо ми хочемо з Ним, ми маємо бути Йому вірними, вірними в усьому. Це важко, це не відразу. Тому Господь зі Своїми учнями три роки походив, повчив їх, приклад показував Своїм життям, Своїми словами, вчинками, а вже потім просвітив їх Духом Святим. Скільки ми ходитимемо, поки отримаємо просвітлення від Духа, чи три роки чи більше?
Багато хто каже: молитися ніколи – часу немає; постити не можу – живіт болить; ходити в храм – ні, то робота, то діти. Ну що ж, не можеш? Не треба. Не постуй, не молися, у храм не ходи. Євангеліє не розумієш – ну не читай. І нічого ти не отримаєш. Як ти був колодою, так колодою і помреш, жодна жива гілка на тобі не зацвіте, а вже про плоди і казати нічого. Всяке дерево, що не приносить плодів, розпилюють на бруски, потім колють, а потім у піч, бо більше воно нікуди не придатне. Тому в Євангелії сказано: «Всяке дерево, що не приносить доброго плоду, рубають і кидають в огонь» (Мф. 3:10). Усе дуже конкретно.
Якщо вже люблячий Господь ніяких інших слів не знайшов, як тільки «геєна вогненна», то треба розуміти, що це ніяка не алегорія, усе так і буде. Чи віруємо ми Йому чи ні? Від цього залежить усе наше буття у вічності. Навіщо ми на землю прийшли? Чому ми хочемо присвятити життя? У людині така боротьба відбувається; світ тягне її назад, а віра тягне до неба. І що переможе, на чий бік душа її встане, що вона все-таки вважатиме за краще: світ або Бога? Якщо Бога, то додасться такій людині, а якщо світ, то «у того відніметься і те, що має» (Мф. 13:12), – так Господь і сказав. Тому раз вже ми вибрали шлях християнський, треба старатися цим шляхом йти: вчитися відкиданню себе, вчитися лагідності, вчитися милосердю, любові. І Господь, бачачи наші добрі наміри, дасть нам відчути благодать Божу, а, можливо, хтось з нас сподобиться такої благодаті, яка взагалі від нього не відійде, завжди з ним перебуватиме.