Що є істина? Що правда? Як вчинити правильно? Людина цього не знає, бо не знає Священного Писання, не знає закону Божого, вона повністю дезорієнтована і керується тільки своїми «хочу». Вона вибирає собі таку життєву позицію: поменше страждати. Це єдиний керівний критерій у житті. Ось оселя холодна, я мерзну – отже, треба постаратися поміняти її на теплу. Ось я далеко живу від роботи, мені їздити важко – отже, треба переїхати ближче до роботи. Дружина в мене сварлива і вже трішки застаріла – треба її поміняти на молоду і поступливішу. Мені платять сорок, а тут пропонують шістдесят. Отже, треба сюди перейти, бо на ці двадцять я зможу собі ще чогось купити.

Людина хоче позбутися страждань. Ось, допустимо, вона дратується на когось, і роздратування душі її мучить. Що треба зробити? Треба зірвати зло. Зірвав зло – легше. Чи людині сильно хочеться поговорити. Вчепилася в когось, про себе розповіла, про сусідів, на дітей поскаржилася, обговорила начальство на роботі, обговорила ситуацію на вулиці, у місті, у державі – усе, легше стало, потішила диявола. І так в усьому. Внаслідок того, що ми звикли ухилятися страждань, ми не хочемо бути рабами Христовими.

Але якщо ми люди віруючі, отже, треба нам прагнути отримати Царство Небесне. Тут ми скільки проживемо? Ну шістдесят, ну сімдесят, рідко хто дев’яносто років, і усе. А ось далі починається найцікавіше. Але до того, що там починається, ми абсолютно не готові. Тут ми влаштувалися, тут у нас вже усе є, а ось там у нас немає нічого. І потрібно нам обов’язково про це потурбуватися. Якось сісти ввечері на кухні і подумати: ось мені вже стільки років і скількись я ще проживу, а далі що? Ось я помер, лежу в труні, обклали мене поролоновими квітами, пофарбованими аніліновою фарбою, потворними абсолютно. Навколо мене в чорних хусточках вишикувалися мої родичі, яких я в очі не бачив років десять, – і раптом приїхали, чого, питається? Вони щось говорять між собою, обговорюють: спалювати – не спалювати, везти – не везти. Потім в автобусі відвезли мене на кладовище і моє тіло засипали землею. Що тепер буде з моєю душею? Чи піде вона в Царство Небесне, до Христа? А взагалі хто такий Христос? Ніби і в церкву ходив, свічки ставив. Ну а Христа, Бога пізнав? Чи раб я Божий?

Раб – це той, хто нічого не має, а усе його життя належить його панові: хоче пан – раба уб’є, хоче – його помилує, хоче – його одягне, хоче – роздягне. Раб повністю пана слухається. У нас з Богом такі стосунки? Ні, не такі. Бог нам не потрібний, ми займаємося власним життям. Але це своє життя дуже скоро закінчиться і ми опинимося в безглуздому становищі, бо все життя ми чогось прагнули, а це усе виявилося абсолютно не потрібним.

Думки про навколишнє