Ми у вічності
З цього тимчасового життя ми усі перейдемо у вічність, але вона буде в кожного своя. Як життя тут у всіх різне, так і вічність на нас чекає різна. Але якщо в земному житті спостерігаються певні зміни: ми старіємо, розумнішаємо або, навпаки, дурнішаємо від часу, – то там такої зміни немає. Відомо, що від того, наскільки ми тут духовно досягнемо успіху, і залежить наша вічна доля.
Що відбувається з людиною, з її душею, коли вона покидає цей тимчасовий світ? Якщо вона отримує вічне життя, тобто споглядання Бога, то невпинно славословить Бога. Саме тому апостол Павло заповідав нам невпинно молитися – для того, щоб здобувати цей дар. Щоб завжди, і вдень, і вночі, що б ми не робили, ми своїм розумом, серцем прославляли Бога і тим самим підготували себе до вічності. Бо у вічному житті не треба буде ні хліб сіяти, ні в черзі стояти, ні сорочки прасувати – там тільки одне заняття: або страждати від своїх пристрастей, які розриватимуть нас на частини, або славословити Бога.
У Царстві Небесному обителі різні. Абсолютно очевидно, що ніхто з нас, скільки б він не працював, не досягне міри апостола Павла або Пресвятої Богородиці. Головна наша мета – хоч останніми, але опинитися в Царстві Небесному, перейти прірву гріха, що відділяє від Бога. Багато що в нашому житті вже втрачене, багато що ми змарнували, багато талантів, які дарував нам Господь, втоптали в бруд. Ми схожі на людину, яка впала з гори і переламала собі кістки. Тепер ми ніби починаємо видужувати, але все ще залишаємося духовними каліками, і знову підніматися в гору нам дуже важко, і, звісно, досягти самої вершини ми не зможемо за це життя. Але хоч би від землі підвестися, хоч один крок на Небо зробити – це ми не лише можемо, але і повинні.
Тільки треба бути чесними перед Богом, бо це людину можна обдурити, а Бога – ні. Бог бачить наше серце, Він знає усі наші думки, усі почуття; ми абсолютно відкриті перед Ним. Кожен входить у Царство Небесне за бажанням. Господь так і розрізняє: хочеш у Царство Небесне – входи, не хочеш – двері зачиняться. Тільки якщо ти не хочеш, не кажи, що хочеш. Якщо хтось каже: «Я люблю Бога, нічого мені, окрім Бога, не треба», але сам палець об палець не ударить заради Царства Небесного, то ці слова – брехня. Господь сказав: «Якщо любите Мене, то дотримуйтесь Моїх заповідей».