Дари і богоуподібнення (Еф. 4:7-13)
Роздуми Марії Яреми, що присвячені апостольському читанню в Неділю по Богоявленні Господньому . . .
У неділю по Богоявленні під час Божественної літургії в читанні Апостола чуємо про різноманітні Божі дари людям. Кожний дар вимагає його прийняття, а отже, діяння за отриманим даром. Щоб належно використовувати дари і служити ними іншим, Бог посилає Свою благодать – кожному за мірою дарів. Пророцтво зі Старого Завіту, на яке посилається св. апостол Павло, походить з Пс. 68 (67) і знаменує те, що Христос по Своїм воскресінні зійшов на небо («на висоту»), полонив грішників, вчинивши їх спасенними («полонив полон»), та «дав дари» Своєї благості «людям».
Далі Апостол пояснює, що вийти на висоту може лише той, хто перебував на низу. А щодо Христа каже, що Він не просто перебував на низу, тобто на землі між людьми, але що перебував у «пекельних місцях землі», тобто в аді, куди зійшов душею, померши тілом на хресті. А по славному воскресінні і вознесінні Господь піднявся із низу на висоту, і то не просто на висоту, а «вище всіх небес», на престол Бога.
Св. Павло наголошує, що йдеться про одну й ту ж особу, Бога і людину, Ісуса Христа, що Ним все сповнюється. Він же ж є Той, хто роздає різним людям різні дари і відповідні доручення, і відповідну благодать. Так одних Господь Христос покликав до апостольства, інших – до пророкування, інших – до проповідування Євангелія і душпастирства, а ще інших – до вчительства. Усі вони, хоча різні мають дари і завдання, незмінно покликані до того, щоб вдосконалювати себе та інших християн (слід пам’ятати, що християн апостол зве святими) на «діло служіння» та для «створення Тіла Христового», тобто Церкви. Те покликання триває аж доти, доки ми, християни, не станемо єдині у визнанні нашої віри і сповнимося пізнанням Бога по нашій спроможності та дійдемо до досконалості («довершення») нашої людської природи, уподібнюючись цілковито («до міри зростання в нас повноти») Христові, правдивому Богові і правдивій людині.
Св. Павло, натхненний Духом, вчить нас, що всі ми отримуємо різні дари і різну благодать для того, щоб сповнювати в Церкві різні завдання. Це не означає, що один, отримавши дар апостольства, є більшим від того, хто отримав дар учительства, чи той, хто отримав дар пророцтва, є більшим від того, хто отримав дар пастирства, і т. ін. Це не означає також, що ті, хто отримав вищезгадані дари в Церкві, є більшими від тих, які отримали дар скромного служіння хворим та бідним, дар слухання та молитви, дар посту та милості, дар «бути непомітним», щоденно служачи Христові і Його Церкві.
Не в тому річ, хто який дар отримав, але в тому, хто як ним служить «на довершення святих, на діло служіння, для створення Тіла Христового». Адже можна великими дарами служити не на будування, а на руйнування Церкви, не Христові, а нечистим духам. Можна отримати великі дари і велику благодать, однак ніколи не наблизитися до «єдности віри й пізнання Сина Божого, в мужа досконалого, до міри зростання в нас повноти Христової», а можна отримати начебто непомітні і скромні дари та досягти богоуподібнення, ставши людиною обожествленою.
Усі ми, християни, покликані зростати «до міри зростання в нас повноти Христової». Усі маємо для цього необхідну благодать і дари. Не можемо задовольнятися тим, щоби бути просто непоганими людьми, мусимо бути подібними до самого Христа, і то не трохи подібними, а повною мірою.