Ми усі любимо справедливість; якщо хтось незаслужено нас образить, ми відразу обурюємося. А один святий сказав: не називай Бога справедливим; якби Бог був справедливий, ти був би давно в пеклі. Бог милостивий, і тому ми ще живемо. За усі наші гріхи нас повинні обпльовувати, розтерзати, зганьбити, зрадити, побити і убити – так з нами треба вчинити за справедливістю. А Господь дав нам дивовижну можливість, абсолютно запаморочливу (у тому сенсі, що ми не можемо цього осягнути): ті гріхи, які ми скоїли в цьому житті, Він може нам простити. Господь має владу їх прощати, бо Він зійшов на Хрест для того, щоб узяти наші гріхи на Себе, і помер саме за них. Нам даний великий дар – святе хрещення. Дар, бо його не можна ні заробити, ні заслужити, ні купити. Нам дана хоч мала, але віра: ми ж не сумніваємося в тому, що Бог є. Чого ж нам бракує? Нам бракує того, щоб цю чисто умоглядну віру зробити рушійною силою нашого серця. Умоглядну віру має і сатана, і усі біси; мав її і Кайяфа, який віддав на розп’яття Христа; і багато членів синедріону – вони знали, Кого розпинали, і все-таки Його розіп’яли і не жахалися, бо Христос був для них ненависний.

На словах ми ніби непогано ставимося до Христа, не можна сказати, що ми Його ненавидимо, але виходить так, що наше життя є постійною наругою над Христом, ми як би знущаємося з Бога. Ми носимо натільний хрест, ходимо в храм, оселі наші прикрашаємо іконами, ми молимося, осмілюємося навіть хрест цілувати на знак того, що, мовляв, Господи, ми Тебе любимо. Але вийшовши за поріг храму, а деякі навіть у храмі, тут же Христа зрікаємося, тут же Його ганьбимо, на ділі доводячи, що слова Христові для нас порожній звук. Господь прожив страшно важке життя, Господь намагався навчити нас істині, а ми наполегливо, нахабно цьому протидіємо, хочемо відкупитися якимись лицемірними зовнішніми жестами, тобто обманюємо. Але обдурити можна кого завгодно, тільки не Бога, бо Він дивиться на саме серце наше. А серце наше жорстоке, і ця жорстокосердість заважає нам вірувати, вірувати істинно, по-християнськи, так, як вірували святі, тобто виходить, наша віра – це віра бісівська, не справжня.

І нехай ніхто з нас не спокушається тим, що він вірує в буття Боже. У цьому немає жодної заслуги, присутність Божа очевидна, і Воскресіння Христове – науково доведений факт. Але це нікого не дивує і нікого не заставляє тремтіти. Ми продовжуємо жити в гріху. Ми живемо в гріху, бо наші розум і серце по-різному влаштовані: розумом ми вже прийняли віру, а до серця цього ще не увійшло. Ми повинні пролити про це сльози, донести розуму нашому цю страшну трагедію: Христос жив, Христос помер, Христос проповідував, а ми продовжуємо жити в гріху.

Думки про навколишнє