Чому ми не засвоюємо ту благодать, яку Церква нам дає? Бо ми нею нехтуємо, ми самі виганяємо зі свого серця Христа і Його благодать своєю прихильністю до світу. Ми любимо усе світське, бажаємо тільки задоволень. І якщо ми «вболіваємо» за наших близьких, то дуже рідко нас хвилює те, що ці люди не йдуть у Царство Небесне. Нас більше турбує, що вони пиячать, палять, лаються, ще якісь коять неподобства – те, що непокоїть нас. А людина, яка не палить, не пиячить і з нами ввічлива, нас цілком задовольняє, наша душа про неї не болить. Найближчий приклад: будь-яка бабуся жадає, щоб онук обов’язково був хрещений. Питається чому? Що, вона хоче для нього Небесного Царства? Ні, вона сама не знає, що це таке, і ніколи до нього не прагнула. А чому вона так жадає хрестити? Щоб Господь онука, онуку захищав, щоб у них був Ангел-Хранитель, щоб поменше хворіли, щоб були трохи кращими, більш слухняними, щоб з ними було трохи легше. А до їх душі немає жодної справи.

Думки про навколишнє