Якщо узяти гирю і щодня піднімати її десять разів, а через місяць м’яз виміряти, ми побачимо, що він збільшиться в об’ємі; а через рік він буде ще більшим. Так і віра: якщо ми щодня здійснюватимемо певний вчинок не за почуттями, не за розумом, а за вірою нашою, то вона в нас множитиметься. І якщо ми так робитимемо день, тиждень, місяць, рік, десять років, то як м’яз зміцнюється і стає сильнішим, так зміцнюватиметься і наша віра. І коли станеться в нашому житті якесь дійсно серйозне випробування, тоді ми зможемо у вірі встояти; ми не відмовимося ні від Господа, ні від віри, ні від Царства Небесного.

Тому коли ми терпимо своє роздратування, долаємо свою жадність або здійснюємо ще якийсь вольовий акт, то ми це робимо недаремно. Ми готуємо себе до серйознішого іспиту, який обов’язково буде. І найсерйозніший іспит, найголовніше випробування – це смерть. Але і до смерті в нас буде дуже багато випробувань, і в міру зростання нашої віри вони ростимуть. І чим більше росте наша віра, тим більше вона буде Богом випробовуватися, бо як інакше можна пізнати людину?

Будь-який спортсмен знає: скільки б ти м’яз не тренував, але якщо ти рік не тренуєшся, то усе зникає. Той, хто починає займатися спортом, приречений займатися їм до кінця своїх днів, інакше він перетворюється на величезну, неповоротку тушу і в нього псуються печінка, легені, судини, серце. Так само і в християнському житті. Не дай Бог комусь зробити експеримент – узяти і перестати молитися уранці і увечері хоч би дні три-чотири. На п’ятий день прочитати правило буде в сорок разів важче, ніж тоді, коли ти втомився і пропустив, бо душа вже ослабіла.

Тому хочу – не хочу, можу – не можу треба примушувати себе йти в храм. Втомився – не втомився, справи в мене – не має значення, минув термін тривалий – треба змусити себе підготуватися до причастя і причаститися Святих Христових Тайн. Якась склалася ситуація – як тобі ні хочеться вчинити гріховно, треба змусити себе вчинити по-християнськи, незалежно від того, що ти відчуваєш і що ти думаєш. І поступово ми побачимо, що заповіді нам стає виконувати все легше і легше, а потім відчуємо, що нам важко скоїти гріх: ми настільки звикнемо виконувати заповіді Божі, що грішити нам вже буде важко – у нас виникне навичка християнського життя.

Думки про навколишнє