Роздуми Марії Яреми, що присвячені апостольському читанню в 29-ту неділю після П’ятдесятниці . . .

У першому читанні святої Літургії двадцять дев’ятої неділі по Зісланні Святого Духа[1] чуємо прохання апостола Павла відмовитися врешті від ідолопоклонства. Апостол пише до християн з міста Колосси, тому виглядає дивним, що просить їх відмовитися від ідолопоклонства, адже вони уже охрещені. Насправді тут немає суперечності, бо ідолопоклонство – це не лише поклоніння вилитим та дерев’яним фігурам, але також поклоніння розпусті, нечистоті, пристрастям, пожадливості, зажерливості. Кожен, хто живе в розпусті та нечистоті, їм поклоняється. І кожен, хто віддає себе пристрастям, їм себе жертвує.

За таке «гнiв Божий iде», навчає апостол. До святого хрещення, коли колосяни ще були язичниками, вони саме так негідно жили та по праву називалися ідолопоклонниками. Але тепер уже після освячення в хрещальних водах вони стали новими, тому й поводитися повинні по-новому. Вони не можуть більше дозволяти собі гніватись, лютитись, озлоблюватися, зводити наклепи, виговорювати сороміцькі слова та неправду, говорить св. Павло. Бо таке чинять язичники, але не християни. Таке чинять «старі» люди, але не «нові». «Старими» людьми апостол Павло називає тих, які не увірували в Христа, тобто досі живуть у старих блудах та віруваннях.

«Новими», відповідно, названі ті, які увірували і охрестилися, ставши новим творінням – людьми, примиреними з Богом у Христі. Таким дана благодать входити в «досконале спізнання» і уподібнюватися Творцю. Людина, ставши новою, стає цілковито іншою і не має значення, ким вона була передше: греком (тобто язичником і необрізаним) чи юдеєм (тобто вірним і обрізаним), варваром чи скіфом, невільником чи паном. Не має значення. Бо її новою сутністю є Христос. У всьому. У способі її життя і мислення, світосприйняття і діяльності. Христос для нової людини є все й у всьому. Є життям такої людини. І коли прийде Він вдруге у світ, то возведе в славу тих, які вірували в Нього. Але не тих, які вірили формально, будучи охрещеними, насправді ж залишаючись ідолопоклонниками; не тих, які мали статус нової людини, а спосіб життя – старої. Не тих. А тих, що умертвляли темні пристрасті і віддавалися богоподібному життю.

Ідолопоклонство, про яке наполегливо пише св. апостол Павло, було подекуди властиве християнам перших віків, але ще більше, мабуть, властиве християнам сьогодення. Нерідко ми сповідуємо віру в Бога-Тройцю, а водночас залишаємося рабами своїх похотей і поклонниками нечистоти і байдужості. Ми нареклися новими людьми, але живемо старим життям. Христос є принагідно в нашому житті і в деяких його вимірах, але не є всім у всьому. А якщо не є всім у всьому, то значить не є для нас Богом. І значить ми є ідолопоклонниками, хоч називаємося християнами. То чи даремне св. апостол закликає християн відвернутися від ідолопоклонства?

[1] Те ж читання Апостола приписане в неділю святих праотців.

Роздуми над недільними читаннями