Десять прокажених, Джеймс Тіссо

Роздуми Марії Яреми, що присвячені євангельському читанню в 29-ту неділю після П’ятдесятниці . . .

Євангельське читання двадцять дев’ятої неділі по Зісланні Святого Духа говорить нам про чесноту вдячності на прикладі оздоровлення десятьох прокажених. Усі десять, очевидно, мали необхідну віру, щоб оздоровитися, бо на слово Ісуса вони вирушили в дорогу, щоб показатися священикам, і власне дорогою очистилися. Якби вони не мали віри, то не вирушили б у дорогу. Маючи віру, однак, дев’ятеро з них не мали іншої чесноти – вдячності. Заховуючи віру в Бога, потрібно також вміти воздавати Йому хвалу.

Дивною виглядає ця євангельська оповідь. Прокажені, мабуть, тільки про те й мріяли, щоб очиститися. Живучи на маргінесі суспільства та не маючи жодної надії на допомогу лікарів, будучи упослідженими і відкиненими, чого більшого могли сподіватися ці люди? І дивно, що, отримавши те, чого так жадали, майже всі вони не спромоглися подякувати. Дивно, як можна отримати таку велику благодать і не зробити такою малого – подякувати?

Усі ми отримали від Бога велику благодать: життя, спасення, красу тіла, здоров’я, батьків, друзів, любов, віру, природу, час, народ… Велику благодать отримавши, не вміємо за неї дякувати. Усе це видається таким, що саме по собі нам належить. А, проте, так не є. Усе є даром. За який ми найчастіше не вміємо дякувати.

Лише один з десяти виявився вдячним. І то був чужинець. Цікаво, чи серед нас, християн, бодай один з десяти знайдеться вдячний Богові за все, що Він посилає? А чи цей один з десяти буде радше не християнином, а чужинцем, який вмітиме дякувати нашому Богові?

Роздуми над недільними читаннями