Невіра в нашому житті
Хто з нас не знає, що Бог є? Усі знають. Хто не знає, що Бог чує наші молитви? Усі знають. Бог всезнаючий, і, де б ми не були, Він чує усі слова, які ми вимовляємо. Проте, ми увесь час ремствуємо, увесь час стогнемо, увесь час то з одним не згодні, то з другим. Господь нам каже, що шлях у Царство Небесне лежить через багато страждань, а ми не віримо. Нам усе хочеться бути здоровими, щасливими, ми усі хочемо на землі добре влаштуватися. Господь каже, що тільки той, хто піде за Ним і візьме свій хрест, досягне Царства Небесного, а нам це знову не підходить, ми знову наполягаємо на своєму, хоча вважаємо себе вірними.
Чисто теоретично ми знаємо, що в Євангелії міститься істина, проте усе наше життя йде проти неї. І часто немає в нас страху Божого, бо ми забуваємо, що Господь завжди поруч, завжди на нас дивиться. Тому ми так легко грішимо, легко засуджуємо, легко людині можемо побажати зла, легко її відкинути, образити, зневажити.
Теоретично нам відомо, що є всюдисущий Бог, але наше серце далеко знаходиться від Нього, ми Його не відчуваємо, нам здається, що Бог десь там, у нескінченному космосі, і Він нас не бачить і не знає. Тому ми грішимо, тому не погоджуємося з Його заповідями, претендуємо на свободу інших, хочемо переробити усе по-своєму, хочемо усе життя змінити і зробити його таким, як ми вважаємо за потрібне.
Але це абсолютно неправильно, ми ніяк не можемо в такій мірі управляти своїм життям. Ми можемо тільки змирятися перед тим, що Господь нам дає, і радіти тому благу і тим покаранням, які Він посилає, бо через це Він нас учить Царству Небесному. Але ми Йому не віримо: ми не віримо, що не можна грубити, і тому грубимо; не віримо, що не можна дратуватися, і дратуємося; ми не віримо, що не можна заздрити, і часто заздримо благополуччю інших людей. А деякі осмілюються заздрити і духовним даруванням від Бога – це взагалі гріх страшний, бо кожен від Бога отримує те, що він може понести.
Невіра – це доля не лише людей, які заперечують Бога; вона глибоко проникає і в наше життя. Тому ми часто перебуваємо в смутку, у паніці, не знаємо, що нам робити. Нас душать сльози. Але це не сльози покаяння, вони не очищають нас від гріха – це сльози відчаю, бо ми забуваємо, що Господь усе бачить.