Джерело нашого очищення є Чаша Христова. Узяти звідси Чашу Христову – і це вже буде не храм, бо центр і осереддя нашого духовного життя є ця божественна служба – Євхаристія, подяка. Причащання є найбільша повнота спілкування з Богом, без нього не може бути ні молитви, жодних добрих справ, ніякого життя християнського, а тільки одна ілюзія. Тому метою нашого життя має стати постійне причащання. Коли ми причащаємося, ми тим самим возносимося до престолу Божого і сидимо праворуч Бога Отця. Деякі кажуть: але я ж цього не відчуваю. Так, ти не відчуваєш, бо ти мертвий. Коли людина втрачає свідомість, вона теж бездушна: опритомніє – а вона вже в лікарні або на дорозі десь лежить.

Отже, незалежно від того, відчуваємо ми чи ні, це факт духовного життя. Божественне життя, спасіння, безсмертя, вічність розкриваються вже тут, зараз. А ми цим нехтуємо, ми відкладаємо, нам лінь підготуватися, лінь попостити, якісь забобони притуплюють нашу свідомість, ми грішимо.

А деякі повністю формалізували своє духовне життя, для них аби причаститися. Ну так, причаститися ти можеш, але не лише нічого не отримаєш від цього, а й завдаси собі шкоди. Апостол Павло так і каже, що багато хто раптовою смертю помирає і багато хто часто хворіє, бо бездумно приступають до Святих Христових Тайн, не розуміючи, для чого власне причащаються.

Ми причащаємося того Тіла, яке ходило по Іудеї, яке страждало на Хресті, того Тіла, яке вознеслося на небо. Ми з’єднуємося із Самим Христом. Це не є якийсь символ. Просто тому, що ми не можемо їсти людське м’ясо – людина не може переступити через це, – Господь так премудро влаштував, що ми куштуємо Його Тіло і Кров під виглядом хліба і вина. Але це тільки вигляд, як у Христі був вигляд людини, але з Його людством було сполучено Божество. І тому, хто слухав людину Ісуса Христа, той тим самим слухав і Самого Бога. Хто торкався Ісуса Христа, той торкався Самого Бога. Хто любив Ісуса Христа – любив Самого Бога. Хто ненавидів Христа – ненавидів Бога. І ось як Божество з’єднується в Христі з Його людством, так і в хлібі, який ми куштуємо, Божество з’єднується з цим хлібом, незлито, незмінно, нероздільно, нерозлучно – так святі отці на Соборі встановили цю божественну істину, догматизували, виробили цю чудову, вишукану формулу.

Думки про навколишнє