Зруйнувати стіну
Між нами і Богом стіна. І той, хто каже, що він бачить Бога, зазвичай бреше, бо бачити Бога може тільки людина, яка очистила своє серце від гріха. Тому шлях духовний полягає у виконанні заповідей. І це виконання заповідей Сам Христос назвав ярмом, бо, виявляється, шлях до блаженства лежить через страждання. Треба постійно прирікати себе на страждання. Щоб досягти життя духовного, треба відмовитися від своєї душевності і тілесності. Без цього неможливо: ми настільки плотські, ми настільки душевні, що це паралізує нас, і ніщо духовне в нас просто не може навіть поворушитися. Тільки зрідка в нас буває проблиск: торкнеться нас злегка крилом розчулення або відвідає скорбота істинна про Бога, – але це буває вкрай рідко, а в основному про що ми плачемо або про що тужимо?
Про те, що в нас щось болить, або щось тисне, притискує нашу душевність, не дає в повну силу розвернутися нашій мрійливості, – тобто в нас немає істинної скорботи про Царство Небесне. Ось у чому наша біда. А Господь не може нам дати Царство Небесне, не може дати блаженство, якщо ми його не хочемо. І коли б не милість Божа, коли б не така постійна, батьківська турбота про нас Отця Небесного, ми просто загинули б.
Близькість до Бога можна відчути тільки в стражданні, бо Сам Христос, Сама Істина в цьому світі страждає. Тому якщо ми тут страждаємо і не сходимо з хреста, а йдемо на нього, приймаючи те, що Господь нам дає, то ми беремо участь у цих стражданнях, які нас очищають від всякого гріха, і тим самим наближаємося все більше і більше до Бога, тобто до мети нашого існування. Мета існування християнства, Церкви і нас з вами – це руйнування стіни між нами і Богом, повне спілкування з Ним.
Треба прагнути до того, щоб ця стіна між нами і Богом рухнула, інакше наше життя мине даремно, безплідно і, коли ми помремо і перейдемо в той світ, у духовний, ми до нього будемо абсолютно не готові. Ми зазнаємо повного краху, бо в цьому житті ми чудово пристосувалися: знаємо, де що купити, де що почитати, до кого можна за чим звернутися. А до того життя ми ніяк не готові, бо ми туди як би і не прагнемо. А потрібно усі зусилля душі спожити саме на це.