Мета виховання – не просто дитя нагодувати, одягнути, взути, а передусім – думати про його душу весь час, постійно, щоб не було жодного слова, що шкодить душі; щоб усе було б з розумом; щоб весь час думати: та або інша дія буде на користь душі або на шкоду? Головна мета виховання полягає тільки в тому, щоб навчити дитя упокорюванню і послуху. Це дуже важливо, це буде той благодатний ґрунт, на якому може вирости надалі християнин. А в нас усе не так. Ми дітей весь час пропускаємо вперед, ми даємо їм все краще – а потім дивуємося, що вони ростуть егоїстами. Ні, дитя має отримувати усе в останню чергу, обов’язково. Це, звісно, треба робити з любов’ю, без зла, але усе в останню чергу і ніколи не першому.

Мене завжди вражає, коли доросла людина, особливо літня, поступається дитині місцем, проштовхує її вперед. Дітей у церкві дійсно причащають першими, але тільки немовлят – з тих міркувань, якщо вони заплачуть, то можна буде їх «нейтралізувати», а не тому, що ці немовлята більше заслуговують причастя, ніж дорослі, у жодному разі. Загалом треба причащати від найстарших до більш юних. Ось це було б правильніше виховання. Інакше діти звикають до того, що вони найголовніші люди на землі. А це зовсім не так, вони ще цього не заслужили.

Тому ось у чому виховання має полягати. І якби головою сім’ї був дійсно батько, якщо дійсно він був би в сім’ї першим, він би керував, а не дитя, то тоді і діти могли б на це дивитися, це вбирати. Таким чином можна буде виховати і майбутню хорошу дружину, і майбутнього хорошого чоловіка і батька. І це стане тим благодатним середовищем, яке сприятиме зростанню християнина. Мета виховання в сім’ї – виховання чада Церковного. Якщо ми будемо цю рятівну думку тримати в голові, то процес виховання піде набагато краще. Ну і, звісно, треба дітей постійно причащати, щоб мати допомогу Божу. Якщо ми цього не робитимемо, то усі наші зусилля будуть марними.

Думки про навколишнє