Слово Господнє «Блаженні убогі духом» треба на лобі собі записати, щоб, щоразу дивлячись у дзеркало, читати. Щоб пам’ятати: не вважай себе кращим за інших. Кожен, якщо він дійсно християнин, має не лише абстрактно, формально погоджуватися, що він перший грішник. Бо на словах одне – до сповіді підходить: «Я такий грішник», – а спробуй йому сказати: «Слухай, відійди звідси, худоба непридатна». Відразу образа. Ну ти ж грішник, тебе назвали худобою, а тварина, худоба – істота безгрішна, отже, тебе похвалили.

Ні, невдоволення: мене відкинули, мені не так сказали, на мене не так подивилися, зі мною недостатньо повно поговорили, мені не те, мені не це. Ми весь час вимагаємо: чогось, і це є прояв нашої бісівської гордині. Тому благодать Божу ми, звісно, ніколи не отримаємо. Якщо ми не працюємо над тим, щоб набути упокорювання, наше ходіння в Церкву марне, ми тільки ноги відтоптуємо.

Подивіться на наше життя: з чого воно складається? Суцільне марнославство, метушня, пошуки похвали, догоджання людям, прагнення комусь сподобатися, прагнення якось трохи краще виглядати, із себе важливе вдавати. Багато з нас настільки себе втратили, що і не знають, хто вони є. Бо удома людина одна, на роботі друга, у храмі третя, на вулиці четверта, а хто насправді – вже невідомо; суцільна брехня, суцільні гнилі дошки. Ззовні пофарбували, начебто міцна дошка, цвяхом копирсни – там один порох. Тому Господь так одного разу і сказав: ви як гроби пофарбовані. Так усе ніби чистенько, а усередині повно всякої нечистоти.

І якщо ми хочемо бути дітьми Отця Небесного, хочемо дійсно зажадати Царства Небесного, треба нам побачити гріх у собі, тобто покаятися. А коли ми побачимо свій гріх, тоді не ображатимемося, якщо хтось нас відкине. У людини, яка вважає себе першим грішником, взагалі немає жодної скорботи, бо вона в усьому бачить промисел Божий, вона в усьому з Богом згодна.

Думки про навколишнє