Релігійне почуття
Людина створена Богом, і в її душі Богом закладено багато різних почуттів: почуття справедливості, почуття любові або гніву. Є в неї і ще одне почуття – релігійне. Але внаслідок того, що людина відпала від Бога і пошкодила свою природу, усі її почуття спотворені і діють на противагу тому, як вони створені Богом. Ну, наприклад, природне в людині почуття гніву, але воно має бути спрямоване на гріх, на зло, а в нас найчастіше воно спрямоване на ближнього. Чи, наприклад, почуття любові має бути звернене на когось або на щось, передусім на Бога, а в нас звернене на самих себе. Так само і релігійне почуття. Воно в нас існує саме по собі і часто не спрямоване до Бога.
Ось штовхнули мене – слід обов’язково сказати: чому ви мене штовхаєте? Тобто до людини доторкнулися – і в ній виникає певне почуття, яке диктує її поведінку. Сподобалося мені щось – і мені відразу хочеться це мати. Прогнівався – отже, слід негайно сказати щось зле. І те ж саме стосується і релігійного почуття. Це почуття кличе людину в храм, цим почуттям вона керується, коли ікони цілує або просто в храмі постоїть і на душі в неї виникає щось приємне. Багато хто так і каже: мене храм заспокоює. І людина починає думати, що це і є релігійне життя. Нічого подібного, до духовного життя це стосунку жодного не має, бо ті ж самі почуття людина отримує, наприклад, і в буддійському храмі.
Не можна жити корячись почуттям, бо почуття наші брешуть. І не треба думати, що, ублажаючи своє релігійне почуття, ми тим самим прославляємо Бога. Ні, це нічого спільного з духовним життям не має, нічого спільного не має з Царством Небесним, нічого спільного не має із Законом Божим.
Треба жити керуючись словом Божим, а ми живемо своїми почуттями: подобається – не подобається, хочу – не хочу, люблю – не люблю, байдужий – гнівливий і т. ін. Нами володарюють наші почуття, що запалюються від геєни. Ми звикли їм довіряти, ми постійно аналізуємо своє хибне духовне життя, ґрунтуючись на своїх почуттях, забуваючи, що вони спотворені гріхом. Це безумство і нісенітниця. Тому багато і спокушаються і, думаючи, що вони живуть духовним життям, насправді давно зреклися Бога, давно відкинули Його заповіді, живуть самі по собі, керуючись своєю похіттю, своїми почуттями, своїми уявленнями.