«Багато інших чудес сотворив Ісус перед учениками Своїми, про які не написано в цій книзі. Це ж написано, щоб ви увірували, що Ісус є Христос, Син Божий, і, віруючи, мали життя в ім’я Його». Після того, як Фома сповідував Його своїм Богом і Господом, Господь сказав: «Блаженні ті, що не бачили й увірували».

Блаженні. Хто може, піднявши руку, сказати: я блаженний? Ні, навколо тільки сумні обличчя, невдоволення, нарікання, образи. Чому це відбувається? Через те, що ми не віруємо. А навіщо ж тоді в храм прийшли? Стоїмо тут, хрестимося, кажемо: «Воістину воскрес». В яку таку істину? Де вона і в чому виражається? Ні в чому. Ми жодному Господньому слову не віруємо: усе по-своєму переінакшуємо, усе тільки свого бажаємо, усе нове Євангеліє, як Лев Толстой, хочемо написати, тільки в нас розуму на це бракує. У нього вистачило, на жаль; не можна сказати «слава Богу», бо це усе не на славу Божу, а на власну славу. І тому немає в нас блаженства і ми не знаємо, що таке вічне життя, не знаємо Христа, не маємо ні спокою, ні розради, ні любові – нічого.

Якщо ми читатимемо Євангеліє, то побачимо, що воно викриває нас. Тому багато хто Євангелія не читає – колись, можливо, прочитали або щось чули в церкві, і їм цього досить. На словах кого ні візьми, усі глибоко віруючі люди, причому настільки глибоко, що цієї віри навіть не видно. Вона як у бездонному колодязі: каміння туди кидай, і жодного відлуння. Жодного відлуння слова Божого немає, тобто нічим не відрізняється так звана глибоко віруюча людина, від людини, в якій абсолютно немає віри, – тільки гірше ще, ще лицемірніше, ще гідкіше і потворніше. Один тільки зовнішній вигляд, і то дуже ненадовго. Деякі навіть впродовж двох годин, перебуваючи в храмі, не в змозі побути вірними, хоч би фальшиве, хоч би удаване упокорювання явити.

Питається: що це за віра така? Відома справа, бісівська віра, бо нічого християнського в ній немає. Апостолові Фомі Господь сказав: «Не будь невірним, але вірним». І Фома засвідчив свою віру – і усім своїм життям, і смертю. Він не став пальці в рани Спасителя встромлювати, а відповів: «Господь мій і Бог мій!», – вірую Тобі як Богові і корюся як своєму Господові. Бо якщо я раб, я повинен в усьому слухатися Господа. Тільки цим і отримується блаженство.

Думки про навколишнє