Необхідність віри (Мк. 9:14-29)
Коли після Свого славного Преображення Господь спустився з гори, Він побачив залишених Ним учнів у великому замішанні. Їх оточував величезний натовп, пристрасний, галасливий натовп Сходу, що голосно кричав, жваво жестикулював, збуджений якоюсь подією. Серед цього шуму різко виділялися то глузливі, то обурені голоси книжників, що сперечалися з учнями…
Коли Господь запитав книжників про причину хвилювання, виявилось, що хтось з народу привів до учнів свого сина, одержимого духом німим, і просив зцілити його. Бідний юнак страждав давно і жорстоко: у припадку біснування він падав на землю, пускаючи піну, скреготав зубами і ціпенів; багаторазово кидався у вогонь і у воду. У нещасного батька залишалася тепер єдина надія на Великого Галилейського Пророка, Який словом виганяв нечистих духів, і на учнів Його, які робили те ж саме Його ім’ям.
Але цього разу звичайна сила зцілень, отримана учнями ще раніше від Господа, їм зрадила. Незважаючи на усі зусилля, вони не могли вигнати біса.
Ця безпорадність і безсилля учнів перед біснуватим отроком і викликали те збудження натовпу, яке застав Господь біля підніжжя гори.
Схвильований, убитий горем батько кинувся до Спасителя: «Учителю.., якщо можеш, допоможи нам, змилосердься над нами. Ісус сказав йому: якщо хоч трохи можеш вірувати, все можливе віруючому. І тут же скрикнув батько отрока, зі сльозами говорячи: вірую, Господи! Допоможи моєму невірству».
Оточуюча обстановка, в якій усе це відбувалося, дійсно мало могла б сприяти збудженню і зміцненню будь-чиєї віри. Невдача учнів, їх зніяковілі, збентежені обличчя, уїдливі кепкування і злорадство книжників, скептично налаштований, здивований, розчарований натовп – усе це могло похитнути навіть міцну віру.
Мабуть, навіть учні в цю хвилину не виявили великої віри, чим і пояснювалася їх невдача. Принаймні, коли, залишившись наодинці з Господом, вони поставили Йому пряме питання: «Чому ми не змогли вигнати його?» – Господь відповів: «Через невір’я ваше. Бо істинно кажу вам: якщо ви матимете віру як зерно гірчичне… не буде нічого неможливого для вас». Так розповідає євангеліст Матфей (Мф. 17:19-20).
Отже, навколо царювала атмосфера недовіри і злого кепкування, коли Господь наблизився до натовпу. Бідному батьку отрока треба було зібрати усі свої сили, усі крупинки своєї віри, що похитнулася і розпадалася, щоб отримати від Господа велику милість зцілення сина, бо без цього диво не могло статися. Наскільки зрозумілим стає цей відчайдушний крик: «Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству!»
Вочевидь, за допомогою Господа батьку отрока вдалося зробити над собою зусилля і напружити свою віру до потрібної міри, бо Господь зцілив отрока.
Урок для нас чіткий.
Для того, щоб отримати благодатну допомогу від Бога в усіх наших духовних і матеріальних потребах, передусім потрібна віра: віра в Бога, у Його всемогутність і добрість, віра в те, що Він може виконати наше прохання і дійсно виконає, якщо в нас є старанність, тверде бажання і синівська любов до Творця.
«Все можливе віруючому» (Мк. 9:23), і, навпаки, нічого неможливо невіруючому, бо прохання без віри – образа для Бога. Людина не може тоді розраховувати отримати від Бога ні допомоги, ні зміцнення, ні сил духовних, і її духовне життя замре неминуче. Для духовного життя віра потрібна, бо без неї немає зв’язку з єдиним джерелом життя і духовної сили – з Богом.
Чому так – ми зараз не розглядатимемо. Практично для нас важливо тут інше: як зміцнити віру?
Адже ми часто знаходимося в становищі нещасного батька євангельського отрока: ми усвідомлюємо необхідність віри, знаємо, що без неї кроку не можемо ступити на шляху духовного життя, і в той же час відчуваємо в собі лише холод сумнівів і скептицизму. Ми відчуваємо, що наша тьмяна, в’яла, безживна віра не в силах зміцнити нас і зблизити з Богом, і мимоволі проситься на вуста: «Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству!».
Звісно, це безпосереднє звернення до Бога з проханням про допомогу за прикладом батька біснуватого отрока і є першим засобом зміцнення віри. Господь є єдине джерело всяких благ. У духовному житті це відчувається постійно, і всякий успіх тут, всякий рух вперед визначається Його волею і від неї залежить.
Молитва не лише зміцнює віру, як це ми бачимо в цьому євангельському оповіданні, але вона рятує від невіри в найнебезпечніші хвилини життя, коли злий дух спокушає людину сумнівами в самому бутті Божому.
Але як же молитися, якщо немає віри?
Спочатку змушуючи себе, неначе вже маючи віру. Так само, як молився нещасний батько біснуватого отрока, ще не маючи справжньої віри: «Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству!»
Другим засобом зміцнення віри служить приклад.
Приклад завжди заразливий, і глибока, щира віра, сполучена з подвигом і високим християнським життям, мимоволі вселяє повагу і викликає наслідування. Тому для зміцнення віри шукайте добрих прикладів і частіше зупиняйте на них свою увагу. У перші віки християнство поширювалося головним чином завдяки прикладу святих мучеників, тверда віра яких, засвідчена стражданнями, збуджувала загальний подив і залучала до Христа тисячі послідовників. Християнська Церква зростала на мученицькій крові.
Шукайте тому товариства вірних, яке може зміцнити вашу віру. Чарівливість їх віри, чистої, доброї і мудрої душі завжди благотворні і можуть служити опорою у важкі хвилини сумнівів.
З іншого боку, усіма силами слід уникати товариства невіруючих і скептиків всякого роду, щоб не постраждати від їх згубного впливу. «Не обманюйтеся, – застерігає апостол Павло, – лихі товариства псують добрі звичаї» (1Кор. 15:33). Особливо це треба пам’ятати нині, коли розкладаючий вплив атеїзму такий сильний і заразливий, і коли усіма силами вороги християнства намагаються зруйнувати віру.
Досвід віри >>