Найсвятіша на світі справа може виявитися гріхом, і потім людина нестиме за неї відповідальність. Можна і серед добрих і хороших справ непомітно втратити свою душу. Як же нам жити, щоб усі наші справи приносили користь душі? Для цього треба невпинно думати про спасіння своєї душі і про те, чи корисна ця справа для неї чи некорисна. Теоретично це дуже просто визначити, а практично кожен з нас мільйон разів помилятиметься, доки методом проб і помилок не зрозуміє, що корисне для душі, а що шкідливе.

Загальне правило таке: те, що ми робимо проти будь-якої своєї пристрасті, корисне для нашої душі, а якщо ми якимсь чином служимо своїй пристрасті, то це для нашої душі шкідливе. Є і правило святих отців: з двох чеснот треба вибирати більшу, а з двох зол – менше. От, наприклад, що краще, у храм піти або хворого відвідати? Якраз у таких питаннях, які нам життя ставить, і проявляється, наскільки ми досягли успіху в християнстві, бо тут важлива розсудливість. Чи не можна відкласти відвідування хворого на завтра? наскільки він важко хворий? навіщо йти в храм саме сьогодні? і так інше. Тільки оцінивши увесь комплекс цієї проблеми, помолившись Богові, щоб Господь нас напоумив, ми можемо вибрати правильне рішення і тоді вже ніскільки не сумніваючись зробимо так, як Бог напоумив.

От, наприклад, підходить до мене людина і просить милостиню. Але одна справа, якщо в неї немає руки чи ноги або вона хвора, не в змозі працювати; їй допомогти – це мій святий обов’язок. Інша справа, коли в людини здорові руки і ноги і вона може працювати, але не хоче і користується слабкістю і нерозумінням людей. Тоді, даючи такій людині гроші, я не користь їй приношу, а розбещую її. Так само і не всяке задоволення дитячого прохання є добро, найчастіше це буває зло. Мама має тверезо міркувати: навіщо це дитині потрібно? чи не примха це? чи треба це? Хіба мало що захочеться! У жодному разі не можна потурати усім примхам і бажанням.

Думки про навколишнє