Богословські суперечки
Там, де взаємна любов вірних настільки сильна, що єднання духу між ними не порушується відомою різноманітністю думок, останнє цілком допустиме. Вже в давнину в Єрусалимській Церкві існували різні богословські школи, що розрізнялися між собою відтінками думки, але це ніскільки не заважало їм прагнути «зберігати єдність духу в союзі миру» і складати одну Церкву. З приводу відмінності думок апостол Павло так пише християнам Коринфу: «Чую, що‚ коли ви сходитеся до церкви, між вами бувають розділення, чому почасти і вірю. Бо повинна бути між вами і розбіжність думок, щоб виявилися серед вас досвідчені» (1Кор. 11:18-19). Він заповідає тут лише одне: щоб усе було «благопристойно і статечно» (1Кор. 14:40).
Але і різнодумство повинне мати свої межі. Там, де воно порушує єднання духу і любові і загрожує розпадом Церкви, там той же апостол Павло поспішає його припинити і призвати свою паству до однодумності. «Благаю вас, браття, – пише він, – ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб усі ви говорили одне і не було між вами розділення, а щоб ви з’єднані були в одному розумінні та в одній думці. Бо від домашніх Хлоїних стало мені відомо про вас, браття мої, що між вами є суперечки. Я кажу про те, що у вас говорять: я – Павлів; я – Аполлосів; я – Кифин; а я – Христів. Хіба ж розділився Христос? Хіба Павло розп’явся за вас? Чи в ім’я Павлове ви хрестилися?» (1Кор. 1:10-13).
Апостол Іоанн, апостол любові, той самий, який отримав від Господа урок про поблажливе ставлення до «інакодумців», проте згодом, будучи в Ефесі, не наважився увійти до лазні, де мився єретик Керінф, який учив, що Син Божий є творіння, хоча найкраще. «Тікаймо звідси, – сказав апостол своїм супутникам, – лазня може спалахнути, бо в ній нечестива людина».
Що це означає? Хіба це не ненависть? І чому така відмінність у стосунках до різних «інакодумців»?
Ні, це не ненависть. Любов зовсім не має бути сліпою і закривати очі на виразки людської душі. Любов зовсім не вимагає обов’язкового зовнішнього спілкування з людиною, від якої можна духовно постраждати, не принісши їй анінайменшої користі. Любов і на відстані може проявлятися в інших формах, переважно у формах молитви і творення добра.
Заповідь про любов залишається завжди обов’язковою стосовно всіх інакодумців без виключення, як би далеко не пішли вони від Христової істини. Але зовнішнє ставлення до них може бути дійсне по-різному залежно від того, що ці люди є.
Повернемося до євангельського оповідання.
Немає жодної основи припускати, як гадають деякі, що Господь дозволяє однакову свободу усім формам різнодумства без виключення, бо утримує від протидії ним Своїх учнів і послідовників. Це граничило б з повною релігійною байдужістю і, звісно, цього не могло бути. Очевидно, у тому чоловікові, якого Господь узяв під Своє заступництво, і в його діяльності були особливі риси, що здобули йому благовоління Спасителя. Насправді, ким був цей чоловік з євангельській оповіді?
По-перше, він творив дива ім’ям Господнім; по-друге, він не лихословив Господа; по-третє, він не був проти тісного гуртка Христових учнів.
Останні дві умови Спаситель висуває як основу Своєї відповіді. Якщо б цей чоловік лихословив і був проти Його учнів, тобто заважав їх справі, відповідь була б іншою. Господь, напевно, погодився б із забороною учнів і залишив б її в силі.
Звідси ми можемо отримати для себе керівне правило: до «інакодумців», які не лихословлять Христа і не йдуть проти Церкви Православної, потрібна найширша терпимість. Там, де в наявності є протилежні ознаки, тобто лихослів’я і ворожнеча проти Церкви, там допустимі заходи духовної протидії, а припинення церковно-молитовного спілкування неминуче, бо цього вимагають канонічні правила Вселенських Соборів Православної Церкви.
Користуючись цим загальним принциповим правилом, можна легко визначити свої стосунки до будь-якої з існуючих нині сект. В усякому разі, від усіх нас – християн – тепер потрібно якомога більше істинної любові і терплячої поблажливості один до одного, щоб зробити можливим взаємне розуміння і наблизити той час, коли «буде одне стадо і один Пастир» (Ін. 10:16). Грішно гаяти сили у взаємній боротьбі. У нас є спільний ворог: невіра.
«Бо весь закон в одному слові міститься: “Люби ближнього твого, як самого себе”. Коли ж ви один одного гризете і з’їдаєте, стережіться, щоб не знищили ви один одного!» (Гал. 5:14-15).