Господь хоче, щоб ми позбулися своїх пристрастей у душі, гріхів, а не щоб ми стали людьми, які живуть за якимись зовнішніми правилами. Для Бога важливо, які ми усередині, по суті. Є люди, які і в церкву ходять, і на молитву хусточку надівають, і квартира в них освячена, і лампадка є, і іконки, і книжечки, і Біблія, і молитвослов – ну усе є, що тільки душі потрібно, а очі заздрісні, серце кам’яне, язик злий.

Ну який сенс у цих скарбах, які ти удома надбав? Іконки є – добре, лампадки – добре, Біблію маєш – слава Богу, читаєш її – ще краще. Але який сенс у цьому читанні, якщо людина залишається заздрісною, злою, зрадником, сварливою, пліткарем, всяке зло про іншого передає? У цьому сенс лише один: ти в пеклі через це будеш набагато нижчий, ніж найстрашніший безбожник, який ні в церкву не ходив, ні Богові не молився. Бо іконки в тебе були, лампадки в тебе були, піст ти дотримував, у церкву ходив, Біблію читав – і нічого до тебе не увійшло. От який ти супротивник Божий, ніщо тебе не пройняло: ні богослужіння, ні піст, ні слово Боже.

І який же ти християнин, якщо в храм ходиш, усе зовнішнє виконуєш, а усередині залишаєшся найстрашнішим лиходієм: ти злий, дратівливий, владолюбний, весь час кричиш, шумиш, усім тільки вказуєш, усіх тільки усе примушуєш, усіх під себе підминаєш і хочеш, щоб усі були як ти. Ти один правий, а усі навколо дурні і в усьому винні. Так же не можна, це ж суперечить самому духу Євангелія.

Думки про навколишнє