Якщо вже ми істоти розумні, треба своє життя так влаштувати, щоб кожна наша дія, кожен наш вчинок, кожне наше слово були б згідні з нашим розумом, щоб ми, перш ніж щось зробити, трішечки подумали: а чи угодне це Богові? А якщо ми не знаємо, чи угодне це Богові (бувають такі темні люди, які не знають заповідей Божих), то можна подумати так: а чи добре це? І тоді через совість Сам Господь нам скаже – адже хоча ми і пропащі грішники, але у всіх нас рештки совісті є, це вже велика рідкість, щоб людина була зовсім безсовісною, таких дуже мало, і такі в церкву зазвичай не приходять. Тобто перш, ніж щось зробити, щось сказати, можна запитати не Євангеліє, а свою совість: чи добре це?

Ось увійшов я в церкву і хочу ближче підійти, щоб трохи краще почути, більше побачити, і для цього треба мені протиснутися через людей. А чи добре це, якщо я людям заважатиму? Чи щось мені закортіло запитати. А чи добре це чи я можу потерпіти, поки служба закінчиться, і потім запитати? Чи узяв свічку і передаю, щоб її поставили. І ось цю свічку передають двадцять вісім людей – чи добре це? Чи добре, що люди моляться, а я їх відволікаю? Я не знаю, по-Божому це або не по-Божому, але ось так по совісті: чи добре це? Треба мені Миколі чудотворцю свічку поставити, щоб він помолився перед Богом за мого сина, або за мою дочку, або за мого онука. Але чи не можна добру справу робити так, щоб нікому це не шкодило? А то як виходить: собі ніби робимо добро, але за кошт іншого, бо іншому заважаємо. Тоді чи добре це добро?

І завжди, перш ніж щось зробити, треба намагатися подумати, поміркувати. Навіть така дрібниця, як свічку передати – ну не так вже сильно людині нашкодив, що свічку передав; врешті-решт, ніхто не кричить, не хуліганить, речі не розкидає, усе тихо, спокійно, шепотом. А все-таки якщо зважити, що краще: послухати слова апостола Павла або свічку поставити? у чому користі буде більше? І якщо ми постійно почнемо так до свого розуму звертатися, то поступово розум наш розвиватиметься, розум наш привчиться думати.

Думки про навколишнє