Усі ми помічали: ось триває піст, і настрій у нас такий духовний, і є в нас бажання молитися. А піст закінчився, розговілися – щось і лінь нас охопила, і сонливість, і тяжкість, і молитися якось не хочеться, і в храм вставати не хочеться. Ми розслабилися, у нас як би і віра слабшає. Чому людина Бога забуває? Від благополуччя. Коли усе в неї гаразд, її серце жиріє. Навіщо Богу молитися, коли і так все гаразд? Поїсти-попити є, одяг є, квартира, машина є і гараж є. Навіщо Бог потрібен? Потрібен бензин, потрібні гроші на карті, потрібні задоволення, а Бог – Він зовсім, виходить, не потрібен. І Бог знає цю нашу порочну суть, наше неблагородство.

Адже і машину, і гараж – це теж Бог дав. Гараж з цегли зведений, а цеглина – з глини. А глину хто створив? Господь. І усі метали, з яких машина зроблена, Господь створив. Мастило, яким замок змащують, теж Господь створив – воно з нафти зроблене. Усе від Бога, а людина нахабно вважає, що усе саме по собі. Тому така біда і виходить. Господь знає нашу глибоку невдячність, маловір’я і себелюбство, тому Він іноді нас і ущемляє, і чіпає саме за те, що ми любимо.

Прикипіла людина до свого здоров’я, до своєї плоті – Господь за неї і чіпає. Бо людина любить себе і починає себе рятувати, починає до Бога звертатися і хоч у такій формі, але набуває зв’язку з Богом. Хоча, звісно, людина в ідеалі має просити не щоб їй прозріти, не щоб нога зцілилася, а має просити Царство Небесне, має просити зір духовний. Тому Господь чекає, поки наші плотські прохання перетворяться на прохання духовні, коли ми зміцнимося духом настільки, що будемо наше життя земне ставити ні в що в порівнянні із скарбами духовними.

Тому так премудра Його милість до нас! З тих, хто так любить свою плоть, майже тварин Господь нас через скорботу, хвороби зводить на висоту небесну, спочатку робить нас людьми, а потім вже і ангелами, які взагалі про плотське не думають. Ось така Його милість, така турбота про нас. Тому коли нас торкнулася якась скорбота, якась хвороба, ми повинні знати, що це не нещастя. Ні, це нас Господь спасає, це Він нас кличе до Себе, це дотик до нас руки Божої.

Думки про навколишнє