Єдина мета в Бога – приведення усіх нас до Себе, а це відбувається благодаттю Божою, через з’єднання з благодаттю нашого духу. І в Євангелії розповідається, яким чином можна досягти цього з’єднання, досягти святості. Господь нам говорить, з чого починається святість: «Кожного, хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним». Визнання – це не означає, що ми повинні кожного умовляти, щоб він хрестився, став би православним християнином, палити б кинув. Нехай робить усе, що завгодно, але ми своїм життям повинні виявляти життя інше.

«Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, недостойний Мене; і хто любить сина чи дочку більше, ніж Мене, недостойний Мене». Які дивні слова. Мати, батько, дитя – це ті, кого ми любимо нескінченно, навіть часто надмірно, а Господь вимагає, щоб ми Його любили більше. І якщо ми це побажання Спасителя не виконуємо, то ми не досягнемо богоугодного життя. «І хто не бере хрест свій і не йде слідом за Мною, той недостойний Мене». Той хрест, який Господь нам дав, треба нести упокорено, причому не куди заманеться, а услід за Христом. Яку дорогу Господь нам вказав, тільки тією дорогою і треба йти, хоча це і важко. Але Господь першим хрест проніс саме для того, щоб нам цей шлях вказати.

Усе людство ділиться на дві категорії: одні хочуть досягти успіху в цьому житті, а другі – у житті духовному. І треба нам цей вибір зробити, у чому ж ми хочемо досягти успіху, бо і там, і там досягти успіху неможливо. Не можна усидіти на двох стільцях, не можна служити відразу двом панам. Тому якщо ми вибрали шлях духовного життя, шлях святості, яким пройшли і Сам Господь, і Мати Божа, і усі апостоли, усі святі угодники, то ми повинні старатися усі сили наші витрачати на духовне, а тілесне – другорядне. Головне – душа.

Думки про навколишнє