Релігійна віра
Де знайти жаданий спокій? – Тільки в релігійній вірі, бо вона дає єдину надійну опору в житті.
Коли людина шукає опори в собі і керує в житті егоїстичними цілями власного благополуччя, вона ніколи не може бути повністю спокійною. Її завжди хвилює питання, що повинна вона робити, щоб краще скористатися обставинами для своєї вигоди? Що б вона не зробила, у душі завжди копошиться сумнів: вдасться чи ні? Чи закінчиться усе благополучно? А раптом я помилюся? Раптом проґавлю? Можливо, потрібно було вчинити інакше?
Такі сумніви завжди тяжкі, і причина їх полягає в тому, що людина ніколи не може довіряти собі безумовно, ніколи не може цілком покластися на безпомилковість своїх суджень, на свої здібності, на свою прозорливість.
У цьому і полягає слабкість егоцентричного погляду, коли людина шукає для себе опори тільки в самій собі. Люди егоїстичного складу розуму врешті-решт ніколи не упевнені в правильності обраного шляху, і ця невпевненість робить їх слабкими.
Люди релігійної віри мають опору не в собі, але в Богу. Ця опора для них абсолютна і не допускає жодних сумнівів. Якщо навіть їх діяльність закінчиться для них самих катастрофою, вони анітрохи не сумують, бо вони не шукають свого благополуччя, а тільки виконання планів Божих, і раз цей напрям сумлінно витриманий, усе інше, зокрема особисте благо, вже майже байдуже. Усвідомлення чесно витриманої боротьби краще за перемогу.
У цьому полягає причина душевного спокою віруючої людини, і це надає їй силу надзвичайну.
«Хоч би не розцвіла смоковниця, – вигукує пророк Авакум, – і не було плоду на виноградних лозах, і маслина зрадила, і нива не дала плоду, хоч би не стало овець у загоні і рогатої худоби у стійлах, – але і тоді я буду радуватися у Господі і веселитися у Бозі за спасіння моє. Господь Бог – сила моя: Він зробить ноги мої, як у оленя, і на висоти мої зведе мене!» (Авв. 3:17-19).
Це – голос віруючої людини.
Господь Бог – сила моя, і я спокійний. Я знаю, що немає у світі іншої сили вище за цю, і ніщо не може порушити Його планів. У той же час я знаю, що плани Його благі, бо Господь хоче «щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини», – і я спокійний. Я знаю, що Господь веде мене Своїм Шляхом, що Всемогутня рука Його завжди на мені і управляє моїм життям, що Всевидюще око Його споглядає усі дрібниці, що зустрічаються на моєму шляху, і що б не було – радощі або горе, удача або нещастя, успіх або гоніння, скорбота або насолода, – усе це однаково визначається волею Творця і посилається мені для випробування, для напоумлення, для підбадьорення, для зміцнення. Я знаю, що усе це мені треба, – і я спокійний.
Нехай над головою згущуються грізні хмари лих, нехай страждання і поневіряння мучать мене, загрожуючи смертю, – я знаю, що весь світ, усі сили і усі стихії в руці Божій, що Господь сильний врятувати мене від усіх випробувань, що варто Йому захотіти, і розвіються хмари горя, як нічний туман, гнаний уранішнім вітром, і знову сяятиме сонце радості і щастя… І я спокійний.
Нехай борги і томливі страждання, нехай здається іноді, що їм немає кінця і що помреш раніше, ніж побачиш просвіт, – я знаю, що і в цьому криються вищі цілі, що і це потрібне для планів Творця, і що «багато скорбот у праведника, та від усіх них визволить його Господь» (Пс.33:20). І я спокійний.
Таке влаштування віри.