Заступництво Боже
На чому ж ґрунтується ця упевненість і цей спокій?
На фактах досвіду. Ми знаємо багато прикладів, коли Господь захищав, оберігав і рятував тих, хто сподівався на Нього і вірував у Нього в найкритичніші хвилини.
Вже в Старому Завіті, коли Господь обрав народ Свій Ізраїль, щоб влаштувати в ньому спасіння світу, Він постійно виявляв йому дивовижним чином Своє заступництво і захист, «щоб знав рід майбутній – діти, що народяться… надію свою покладали на Бога, і не забували діл Божих та додержували заповідей Його» (Пс.77:6-7).
Коли народ Єврейський терпів і страждав в Єгипті і фараон Єгипетський не хотів відпустити його, незважаючи на рішучі вимоги Мойсея і Аарона, тоді Бог «явив їм знамення Свої в Єгипті і чуда Свої на полі Цоан. Коли обернув ріки й потоки їх на кров, щоб не могли пити. Наслав на них мух, щоб жалили їх, і жаб, щоб гноїли їх. Віддав гусені врожаї їхні і ниви їхні сарані. Побив градом виногради їхні і фигові дерева їхні ожеледдю. Великий град побив тварин їхніх, а отари овець попалила блискавка. Послав на них полум’я гніву Свого і кару люту через ангелів гніву. Відкрив дорогу для гніву Свого і не охороняв від смерти душі їхні, а тварин їхніх віддав на загибель. Уразив смертю кожного первістка в Єгипті, початки сили їхньої у наметах Хамових» (Пс. 77:43-51).
Після цих кар Фараон відпустив народ Ізраїлів, але зараз же пошкодував про свою поступливість і з військовими колісницями погнався за євреями, щоб повернути їх назад. Тоді здійснилося велике диво всемогутності Божої: Господь дивовижним чином перевів народ Свій через Червоне море, а коли вслід за ним кинулися єгиптяни, тоді «вода повернулася і покрила колісниці і вершників усього війська фараонового, що ввійшли за ними в море; не залишилося жодного з них. А сини Ізраїлеві пройшли по суші серед моря; води [були] їм стіною з правого і [стіною] з лівого боків. І визволив Господь у день той ізраїльтян з рук єгиптян, і побачили [сини] Ізраїлеві єгиптян мертвими на березі моря. І побачили ізраїльтяни руку велику, яку явив Господь над єгиптянами, й убоявся народ Господа і повірив Господу» (Вих. 14:28-31).
Впродовж сорокарічного мандрування євреїв пустелею Господь постійно охороняв обраний народ Свій від небезпек і поневірянь всякого роду, хоча часто сини Ізраїлеві були невдячними і віроломними. Коли прийшли вони в безплідну пустелю Син, заремствував легкодухий народ, бо здавалося, що в цій піщаній, випаленій сонцем пустелі голодна смерть неминуча. «І сказав Господь Мойсеєві, кажучи: Я почув ремство синів Ізраїлевих; скажи їм: увечері будете їсти м’ясо, а вранці насититеся хлібом – і дізнаєтеся, що Я Господь, Бог ваш. Увечері налетіли перепели і покрили стан, а вранці лежала роса навколо стану; роса піднялася, і ось, на поверхні пустелі щось дрібне, круповидне, дрібне, як іній на землі. І побачили сини Ізраїлеві і говорили одне одному: що це? Бо не знали, що це. І Мойсей сказав їм: це хліб, який Господь дав вам у їжу… І нарік дім Ізраїлів хлібу тому ім’я: манна; вона була, як коріандрове насіння, біла, на смак же як корж із медом… Сини Ізраїлеві їли манну сорок років, поки не прийшли в землю обітовану; манну їли вони, поки не прийшли до меж землі Ханаанської» (Вих. 16:11-15,31,35).
У Рефидимі «не було води пити народу. І дорікав народ Мойсею, и говорив: дайте нам води пити… Мойсей воззвав до Господа і сказав: що мені робити з народом цим?.. І сказав Господь Мойсеєві: пройди перед народом, і візьми з собою декого зі старійшин ізраїльських, і жезл твій, яким ти ударив по воді, візьми в руку твою, і піди; ось, Я стану перед тобою там на скелі в Хориві, і ти удариш у скелю, і піде з неї вода, і буде пити народ. І зробив так Мойсей на очах старійшин ізраїльських» (Вих. 17:1-2,4-6).
В бойових зіткненнях з кочовими пустельними народностями Господь незмінно допомагав народу Своєму і давав йому перемогу за винятком тих випадків, коли євреї вступали в битву всупереч волі Божій.
Навіть нещастя, як, наприклад, хвороби, отруйні змії і тому подібне, посилалися для напоумлення і для користі непокірного народу. Так виховував Господь народ Свій «рукою міцною і силою великою» (Втор. 7:19).
Багато подібних випадків дивовижного заступництва Божого ми знаходимо в житіях Святих.
Святий Полікарп Смирнський під час однієї зі своїх місіонерських подорожей зупинився одного разу на ніч у незнайомому готелі. Закінчивши вечірню молитву, він вже хотів лягти в ліжко, але дивні передчуття оволоділи ним. Він довго не міг заснути, і раптом у нічній тиші абсолютно ясно почувся чийсь шепіт: «Йди звідси!» Він прислухався – усе було тихо. Не надавши особливого значення таємничому голосу, він вже готувався заснути, як раптом знову пролунало: «Йди звідси!» Він підвівся, але в кімнаті не було нікого. Йому знову здалося, що це просто гра уяви, і він ліг. Вже дрімота стала охоплювати його, як знову той же голос ще ясніше, ще наполегливіше повторив: «Йди звідси!» Тоді, не зволікаючи ні хвилини, святий Полікарп вийшов з готелю. Тільки-но він встиг переступити поріг, як дах і стеля готелю з тріском обрушилися, поховавши під своїми уламками усіх, що знаходилися в ньому…
Господь, Який вічно пильнує над Своїми обранцями, не допустив загибелі святителя.
Ось ці незліченні факти заступництва і Промислу Божого і створюють у душі вірного той спокій, який відчуває людина на березі бурхливої річки. Перед нею кипляча безодня людських пристрастей; потік життєвої боротьби, що навіжено мчить; нищівний, вередливий вир подій, що клекоче, але усе це проноситься повз неї, не викликаючи в ній ні страху, ні занепокоєння. Вона усвідомлює під собою твердий ґрунт віри, почуває себе в безпечному притулку, бо знає, що «волосина з голови …не пропаде» без волі Отця Небесного (Лк. 21:18). Ця упевненість буває ще сильніше, коли в особистому житті людина відчуває цю владну руку Промислу.
Так, щоб набути спокій духу, цю необхідну умову духовної сили, потрібне відчуття Промислу в житті.
Як досягти цього?
Про різні способи зміцнення віри ми вже говорили в колишніх бесідах. Тут йдеться головним чином про ту сторону віри, яку можна визначити як довіру. Християнин повинен не лише вірити в Бога, але і вірити Богу, тобто не лише визнавати існування Бога, але і досвідчено відчувати, що Господь, будучи близький до нього особисто, дасть йому усе необхідне для життя і для спасіння. Не замислюйся і не засумнівайся ні на мить у можливості отримати те, що просиш. «Богові ж усе можливо, … все можливе віруючому, … а надія не посоромить» (Мф. 19:26; Мк. 9:23, 10:27; Рим. 5:5).
Для того, щоб у душі народилося і дозріло це почуття довіри, треба лише одне: «Відкрий Господу путь твою і надійся на Нього, Він допоможе… Підкорись Господу і надійся на Нього» (Пс.36:5, 7).
Це означає: у виборі шляху або головної справи твого життя залиш осторонь особисті бажання і йди тим шляхом, на який поставив тебе Господь, піклуючись лише про одне, щоб не відхилитися від волі Його, чітко вираженої в заповідях.